З назвою села Мечебилове все зрозуміло. Тут ні до чого вигадувати різні версії. Мечебилово було засновано 1776 року князем генерал-майором Давидом Мечебиловим, напевно сюди він переселив частину своїх селян, вже наступного року в цьому поселенні Ізюмського повіту було 390 мешканців. Є версії, що походив генерал з грузинського князівського роду Мачебилі. Після смерті чоловіка маєток в 1782 році в спадок отримала генеральська вдова Параскева Мечебилова, а в 1794 році подарувала дочці Єлизаветі Давидівні, як придане. Чоловіком став колезький асессор, який щойно залишив військову службу в чині ротмістра, Федір Петрович Куколь-Яснопольський, представник знаного на Слобожанщині роду.
Але довго прожити разом їм не судилось. Єлизавета за два роки помирає, залишивши маєток та малолітнього сина Валеріана на Федора Петровича.
Поміщик на початку 19 ст. вирішує збудувати в селі величну церкву в ім’я Йосипа Обручника, і на момент отримання такого дозволу в 1808 році вже має для цього більш 200 тисяч штук цегли. Саме будівництво розпочалось в 1812 році, але просувалось не швидко, почалась війна з французами. Завершили будувати храм в 1816 році. Одночасно звели і дзвіницю. Напевно, до того моменту Федір Петрович не дожив, тому що є задокументований факт надання “прошенія” на освячення храму від його рідної сестри, Уляни Петрівни, яка була заміжня за капітаном Миколою Смірновим. І саме вона з чоловіком на той час володіла маєтком. (Враховуючи ці подію, маю думку, що й Валеріан Федорович помер теж, ще молодим).
Уляна Смірнова немало зробила для храму, й сама брала участь у будівництві. А її дочка (так і напрошується – “капітанська дочка”) Анна Миколаївна разом з чоловіком штабс-капітаном Василем Федоровичем Безпальчевим, учасником війни 1812 року, кавалером ордену Св. Володимира IV ступеню, своїми пожертвами сприяли внутрішньому та зовнішньому облаштуванню. Зазначу ще про благодійнісь Безпальчевих, їх сім’я власними коштами утримувала сирітський притулок.
Храм, як і задумувався, вийшов величним, і великим. З ним могли посперечатись лише декілька в повітових містах, ну і в губернському центрі. Храм виконаний в суворому класицистичному стилі.
В 1897 році мешканці села за кругленьку суму в 6000 рублів замовили у єпархіального архітектора В.Х.Немкина новий іконостас.
В радянські часи церква була закрита. Під час війни тут влаштували щось на кшалт госпіталя. Під час влучення в храм бомби він ледве вцілів, була знищена алтарна частина. В 1982 році святиню реставрували. В теперішній час храм діючий.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
