Пальчинці – село у Скориківській сільській громаді донедавна Підволочиського, а тепер Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на правому березі р. Збруч. Населення – близько 400 мешканців. До 18ст. частина села була і на лівому березі річки, однак кордон розділив Пальчинці на два села. На жаль, лівобережні Пальчинці стоять пусткою і там немає жодного мешканця. Декілька місяців тому по каналу “Суспільне-Хмельницький” був сюжет про нього і навіть журналісти ініціювали ідею відновлення села, щоб поселити тут біжинців із зони бойових дій. Однак, все закінчилося тільки розмовами. Напевно, вигідніше поселити людей в облаштовані села, ніж будувати всю інфраструктуру заново.
Але повернімося в тернопільські Пальчинці.
Церква святого Архістратига Михаїла (1899 р.)
Перша письмова згадка – 1463, як Ряпчинці. Згодом назва видозмінилася на Пальчинці. За переказами, назва походить від паль, які забивали у болотисту місцевість при будівництві будинків. У 1662 р. поселення знищили татари. У 1870 р. село – власність Анелі Рожанської; тоді тут проживали 778 осіб, діяла однокласна школа. Подальша кількість населення: 1914 р. – 1062, 1931 р. – 1376 осіб. У 1918 р. згоріла частина села, загинули люди.
1920 р. в Пальчинцях створена кооператива. Діяли філії “Просвіти”, “Рідної школи”, “Союзу Українок” та інших українських товариств. 1934 р. у початковій школі навчалося 104 учні. Упродовж 1934–1939 рр. Пальчинці належали до ґміни Кошляки. 1939 р. у селі встановлено радянську владу, почала функціонувати семирічна школа.
Від 4 липня 1941 р. до 5 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. Під час німецько-радянської війни у Червоній армії загинули, пропали безвісти 58 жителів села. У квітні 1948 р. примусово створено колгосп, згодом укрупнений; у 1990-і розпайований.
Текст та фото Петра Грушка
