Про палац у Шарівці, напевно, всі знають. Одна з найвідоміших туристичних атракцій на Харківщині. Більшість, майбуть, назвуть і власника – відомий промисловий магнат, цукрозаводчик Леопольд Кеніг, який разом з сім’єю були одними з назаможніших промисловців імперії до 1917 року, входили в 20-ку. В сусідніх Гутах був один з цукрових заводів Кеніга. Але садиба, та що там садиба – палац, який місцеві називають навіть замком, хоч і пов’язаний з Кенігом та його економіями, але все ж належав не йому, хоча дехто таке й стверджує. Для керування своєю промисловою імперією Кенігу потрібні були досвіченні та віддані справі люди. Ось одним таким з них був керуючий Гутівською економією та цукровим заводом, дехто Вебер (чи Вейбер), теж, як і Кеніг, німець за походженням, іноді пишуть, що він був навіть родичем Кеніга. Веберу маєток належав з 1875 року, та й називався він Веберовка, а не Первухинка (про це в кінці допису). Між тим, цукровий завод в Гутах Кенігу став належати з 1881 року. В цьому нема якихось розбіжностей, цукровий бізнес не був основним для Кеніга, тому логічно, що Вебер до придбання промисловцем заводу міг керувати тут й іншими видами діяльності завзятого німця.
З 1911 року на території садиби розміщувалась селекційна станція чи по іншому, центр з науково-дослідницьких робіт та селекційних дослідів полів. У 1930 роках в садибі розміщувався вже дитячий будинок, потім тут розташували дитячий оздоровчий табір «Романтика». Можливо, для когось буде цікаво – відома актриса театру та кіно Ніна Русланова була вихованкою саме цього дитячого будинку.
Садиба дійсно вражає, та й збереглась вона багато краще інших. Збереглась не лише садиба, маєток складається з цілого комплексу будівель на 4 га, загальна площа яких 1200 кв.м., а ще є й літні споруди, це ще 400 кв.м. У самій садибі 15 кімнат на трьох поверхах. Парк навколо налічує до 20 видів дерев, вікові ялини ростуть ще з тих часів. Є залишки фонтану, скоріш за все теж автентичного, правда вже без прикрас та головної чаші.
З цікавинок ще є, так думаю, що цегляна водонапірна вежа, хоча багато хто пише, що це церква (???). Так, на дверях є хрест, і, можливо споруду й використовують, чи вокористовували як культову, але ж це не церква, ані архітектурно, ані функціонально.
До речі, щодо назви села. Село, так само, як і цукровий завод в Гутах, названі в честь Г.К.Первухина, який працював машиністом паровозу на цукрозаводі, та в 1917-1919 роках очолював в Гутах червоні загони по встановленню влади рад, за що двічі, у проміжки, коли влада переходила до українців, був ув’язнений до Богодухівської тюрми.
Десь не допрацювали з перейменуваннями…
P.S. Садиба наразі в приватній власності та виставлена на продаж, за 200 тис.дол., причому це вже знижена ціна, початково було 300 тис.дол.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
