В першій половині 18 ст., а саме в 1731-1742 рр. здебільшого на території нинішньої Харківської області, за проектом генерала Йоганна Вейсбаха, зводиться так звана Українська оборонна лінія, військово-інженерна система земляних укріплень, що слугувала для захисту південних кордонів Російської імперії від набігів кримських та ногайських татар, а іноді й турків.
Лінія складалася з 16 фортець з 49 редутами, блокгаузами та форпостами, що були з’єднані між собою земляними валами трохи більше 2 метрів, з ровом такої ж глибини, який, за можливості, заповнювали водою. Відстань між фортецями була різною, від 6 до 32 верст, в залежності від небезпечності місця, переважна більшість з них мала чотирикутну форму, редути стояли між фортецями, на 1740 рік їх було вже 140. Взагалі Українська оборонна лінія мала довжину до 285 км. Над споружденням укріплень працювало до 32 тисяч козаків та селян. Для оборони було поставлено 20 ландміліцейських полків на 22000 чоловік, 180 гармат і 39 мортир.
Після перенесення російсько-турецького кордону багато південніше, на узбережжя Азовського моря роботи на лінії припинились, а з будівництвом Дніпровської лінії у 1770—1783 роках Українська лінія втрачає своє військово-оборонне значення.
Треба зазначити, що свого часу ще гетьман Іван Самойлович виступав проти спорудження цієї лінії, небезпідставно передбачаючи, що вона стане своєрідним кордоном між Запоріжжям та Гетьманщиною, та перешкоджатиме вільному пересуванню козаків.
Петрівська фортеця, або фортеця св.Петра, найсхіднійша з оборонної лінії, споруджена у 1731 році за типовим проектом фортець цієї лінії. Розташована на околиці села Петрівське. До 1738 року мала назву Донецька. Як і більшість – прямокутна, з чотирма бастіонами. Мала площу двору в 1,4 га та довжину по гребню до 880 м. Сьогодні у центрі кріпосного двору можна спостерігати сліди колодязя.
Петрівська фортеця валом і ровом з’єднувалася з іншою, наступною в західному напрямку по лінії Тамбовською фортецею.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
