Дуже важко збирати інформацію та писати про село, його історію, навіть якщо в ньому збереглась, хай і в поганому стані, якась пам’ятка, але проживає всього 8 (!!!) мешканців.
Ну ось як в селі Реп’яхівка колишнього Зміївського району. Є там мурована садиба, будинок, збудований в 1905-1996 роках, в стилі цегляного модерну.
Вікіпедія та інші джерела дуже скупі на інформацію. Якщо коротко, то село засноване 1685 року, у 1689-1871 роках разом з селом Костянтинівка (а зараз воно називається Костянтівка, не знаю, чому так, адже заснував його саме Костянтин Донець-Захаржевький, і логічно було б залишити первісну назву), що значно більше Реп’яхівки, та знаходиться десь на 5 км північніше, належала роду Донець-Захаржевських. А вже на час будівництва садиби маєток належить Балашовим. Садиба збудована Василем Балашовим, землевласником, дійсним статським радником, згодом він був проданий родині Гончарових, що хазяйнувала у Реп’яхівці аж до радянських часів. От і все.
Певно Донець-Захаржевські десь в остінній третині 19 ст. продали свої володіння новим власникам, подумав я. Відповідь знаходжу у Г.К.Лукомського, який писав про садибу-палац, збудований 1797 року надвірним радником Андрієм Михайловичем Донець-Захаржевським у Костянтинівці, що на 1917 рік він належав графу Головкіну-Хвощинському. А сталось так тому, що останній у роду Донець-Захаржевських, Дмитро Андрійович був задушений своїм племінником Похвістневим. Але новий власник не переймався маєтком та триповерховою садибою з флігелями тощо. На час опису садиби, тобто на 1917 рік, вона не доглядалась, була у дуже жалюгідному стані, з вікнами та колонадою, закладеними цеглою (причому цеглу брали з колон портика), з дірами у стінах, розкраденим інтер’єром. Перший поверх слугував за конюшню та свинарню, на верхніх були склади. Можна довго гадати, чому Головкін-Хвощинський вирішив зовсім не дбати за маєтком та навіть не звертати на нього уваги.
Шукати, хто це такий, довго не прийшлося, є лише одна людина з таким поєднанням в подвійному прізвищі. Юрій Миколайович Хвощинський народився 1877 чи 1878 року, мати цого була з Голіциних, все життя був військовим. Коли 1887 року помер його дядько, князь Євген Юрійович Голіцин-Головкін, який не мав прямих нащадків, князівські маєтки перейшли племіннику за заповітом.
“…в 1846 году пресекся род графов Головкин х, а учрежденное им заповедное имение, пройдя через род князей Салт ков х и Голицин х, досталось в 1895 году роду Хвощинских”.
А 1895 року, враховуючи як військові заслуги батька, гвардіі ротмістра, Держрада дозволила приєднати до прізвища Хвощинський прізвище Головкін, а також надати титул графа з гербом. На 1917 рік він вже дослужився до генерал-майора. Далі був жовтневий переворот. І почалось найцікавіше. В лютому 1918 року він добровільно перейшов у Червону армію, був начальником штабів та командував дивізією, включався у списки Генштабу. Звільнений із служби 1924 року. Є дві версії, як Хвощинський (а в цьому періоді він вже відмовився від подвійного прізвища), закінчив своє життя. За першою, 1928 року він застрелився. За другою, 1930 року заарештований за участь у контрреволюційній організації та був розстріляний у Ленінграді. Навіть наводиться дата 02-03.05.1931.
Вибачайте, що відвів вбік від основної теми, але ж дійсно цікаво. А що ж з садибою у Реп’яхівці та Василем Балашовим?
Георгій Миколайович Хвощинський
У переліку землевласників 1870-1918 років зазначений лише один з таким ім’ям та прізвищем – Балашов Василь Степанович. Є ще Балишев Василь Степанович, можливо це одна особа.
А хто такі в даному випадку Гончарови, не відаю. Шукати марна справа, їх було навіть не десятки.
Повертаємось до першого речення допису…
Отже, Реп’яхівка, садиба 1905-06 року землевласника Балашова В.С., потім Гончарових.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
