Сатанівська твердиня. Від Корятовичів та Сенявських і дотепер

У північній частині селища Сатанів на високій надзбручанській кручі здіймаються величні руїни місцевого замку. Колись це була одна з найбільших фортифікаційних споруд Поділля.

В плані він являв собою неправильний п’ятикутник: три сторони були завдовжки приблизно по 105 м, четверта – 85 м, п’ята (південна) — 65 м. На кожному розі п’ятикутника стояли п’ятигранні ж (хоча, якщо дивитися зовні – чотиригранні) триповерхові муровані башти. Таким чином, кожна з них тримала під обстрілом (фланкувала) не тільки прясло мурів, що примикали до неї, але й дві сусідні башти.

До нашого часу майже повністю дійшли північно-західний мур та чотири башти — три п’ятикутні та одна кругла. Однак в путівниках та популярних статтях зазвичай йдеться пише про три — «Круглу» (“Порохову”), західну та північну. Насправді до нашого часу дійшли ще й руїни східної башти, але знайде їх не кожен, бо вони заховались серед кущів та споруд старої цукроварні.

Автор знайшов, і вам показує:

Залишаємо “секретну” башту за спиною, вилазимо із чагарників і продовжуємо розповідь про замок далі.

Одразу при в’їзді на територію замку стоїть «Кругла вежа» – її діаметр близько 6 метрів. Це одна з найзагадковіших сатанівських споруд. Ніхто достеменно не знає хто і коли її звів. Поважний вік вежі яскраво засвідчують її бійниці, пристосовані ще для стрільби з луків та арбалетів, а не вогнепальної зброї.

Найвірогідніше «Кругла» вежа – все що залишилося від одного з укріплень XIV ст. поставлених проти татарських набігів кимось із князів Коріатовичів, які володіли тоді Поділлям.

Десь в середині XV ст., на базі цього укріплення сатанівський дідич Петро Одровонж й звів замок, що став головним вузлом міської оборони (замок був з’єднаний з містечком мурами).Який вигляд мав «першозамок» сказати важко. Можливо вже тоді він був у формі п’ятикутника, хіба що набагато меншого ніж наступник. Можливо – чотирикутника (є й така інформація).

Коли замок набув сучасного вигляду теж сказати важко – основний масив документів, що стосувався Сатанова, втрачено. Найвірогідніше це сталося в тридцятих роках XVІ ст. Перед тим, двічі поспіль – в 1528 та 1530 роках Сатанів захоплювали та грабували татарські загони. Зайди своє чорне ремесло знали відмінно і крім традиційного полону хазяйновито вичищали все хоч трішки цінне. Аби дати містянам якось вийти зі скрути король Сигізмунд I Старий 17 березня 1532 звільнив Сатанів на 8 років від усіх податків. Найвірогідніше, що новий замок звели саме у цей «пільговий» період. На це вказує й досить архаїчна, архітектура споруди. Навіть станом на XVІІ ст. така структура укріплення вже була застарілою.

Найтрагічніші події сталися в замку під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. На жаль достеменно сказати, якого саме року, – автор не береться – в пізніших джерелах багато плутанини та відвертих логічних нестиковок.

Облога Збаражу 1649 року та тріумфальна для українців Зборівська битва, на жаль, не призвели до остаточної перемоги. Зрадливий союзник, кримський хан Іслям-Ґерай III несподівано уклав з королем Яном II Казимиром Вазою сепаратний мир.

Король, купуючи лояльність кримців, попри інше дозволив татарам брати ясир на українських землях під час повернення до Криму. Татари тоді захопили та розграбували десятки міст та містечок, у тому числі й Сатанів.

А далі йде повна плутанина. Згадується що в 1651 р. Сатанів знову захоплює та спустошує той ж таки Данило Нечай. Про це, зокрема у середині ХІХ ст. писав священик-краєзнавець Михайло Орловський, а за ним повторив Сіцінський. З одного боку ніби все вірно – у цей час повз проходило військо Хмельницького, але після «гостин» татар Іслям-Ґерая ІІІ, що там вже було спустошувати?

Влітку 1653 р. військо Хмельницького знову з’явилося біля Сатанова. Кажуть цього разу жителі самі відкрили браму міста, тож козакам довелося морочитися лише з замком, у якому сподівалися знайти порятунок вірні королеві війська, поляки-католики, українці-уніати та євреї. Козаки тоді ніби то захопили замок штурмом та вирізали усіх хто там ховався.

Одразу ж виникає запитання — звідки взялися всі ці люди, які засіли в замку? Адже вцілілих після різанини 1649 р., мали би успішно «дорізали» ще в 1651-му?

Зауважимо, що винищення козаками замкової залоги найймовірніше мало місце, але якого саме року це сталося автор сказати не береться.

Найбільше ж замок постраждав під час війни з турками.

У 1672 р османи, які прийшли на Поділля на чолі з с самим султаном Мехмедом IV (того самого, якому запорожці листа писали) зайняли Сатанів без жодного опору — міська самооборона навіть гіпотетично не могла протистояти найпотужнішій армії Старого Світу. Окупанти якихось неподобств тоді не чинили, бо були кревно зацікавлені у розвитку щойно приєднаної провінції, але вже наступного року королівські жовніри викинули з містечка невеликий турецький гарнізон. На деякий час османи залишили Сатанів у спокої аж поки 1676 року яничари не захопили його повторно.

Тут вже дійство відбулося як має бути – з обстрілом міських укріплень з важких гармат, масштабними руйнуваннями, штурмом, грабунками, галтуваннями, різаниною та усім іншим пунктами обов’язкової програми, притаманним подібним перфомансам.

Замок тоді дещо пошкодили, але не так вже щоб сильно. Не виключено, що османи по тому його навіть трішки підлатали.

Під час пост-турецької відбудови укріплень Адам Миколай Сенявський обмежився лише поточним ремонтом замку без внесення хоч яких радикальних змін. Хіба що частину старої твердині пристосували під розкішний палац-резиденцію – для цього кілька вузьких стрільниць у зовнішньому мурі довелося розтесати у широкі вікна. Враховуючи, що небезпека татарських набігів на той час зійшла нанівець, а проти регулярної турецької армії старий замок не міг протистояти в принципі – крок не такий вже й безглуздий.

Впродовж XVIII та до початку ХІХ ст. сатанівський замок, що на той час повністю втратив будь-яке оборонне значення, використовували лише у якості резиденції власників міста. Та й ті з’являвся тут нечасто. Зокрема Адам Миколай Сенявський віддавав перевагу Зінькову — столиці його подільських маєтностей.

Постійно в замку мешкали лише представники замкової адміністрації очолюваній намісником дідича, який від імені господаря наглядав за порядком в містечку.

До кінця XVIII ст. в замку зберігалися такі важливі атрибути магістратської влади, як мечі ката. У якості попередження потенційним злочинцям вони демонстративно висіли над замковою брамою.

Сатанівський магістрат на той час надавав перевагу трьом видам покарань. За дрібні порушення – штраф. За більші — могли всипати канчуків чи різок (і штраф). За тяжкі ж злочини – відтинали голови. Попри відверту жорстокість, сатанівські судді трепетно ставилися до духовних потреб засуджених на смерть. Тому в багатонаціональному містечку було два мечі. Один – для християн. Інший, так званий, «кошерний», – виключно для юдеїв. Зокрема відомо, що у 1735 р. за чотири коси, що пішли на виготовлення одного з катівських мечів, магістрат сплатив 5 злотих, а за роботу ковалю ще 7 злотих.

Пізніше мечі перекочували до будинку ратуші, що колись стояла посеред Ринкової площі. Там вони зберігалися до 1830 року, аж поки за наказом губернської влади їх не вивезли до Кам’янця.

Варто зазначити, що злочинців теж страчували «роздільно». Юдеїв (виключно за допомогою «кошерного меча») – на південній горі, біля кіркуту, а християн – на горі з північного боку замку.

Після 1831 року замок фактично стояв пусткою. Частина його споруд сяк-так використовувалася під склади, частина – під в’язницю.

Повний гаплик фортеці настав наприкінці ХІХ ст., коли поруч почали зводити цукроварню. Перша її черга дала продукцію вже восени 1899 р. Головним акціонером заводу та ініціатором його будівництва стала власниця містечка графиня Климентина Тишкевич-Потоцька (1856 – 1921). Це була одна з найкрасивіших аристократок того часу. Колись ця панночка примудрилася звабити спадкоємця австро-угорського престолу кронпринца Рудольфа. Той навіть зібрався з нею побратися. Аби уникнути морганатичного шлюбу красуню хутко спровадили подалі з Відня та швиденько підшукали для неї чоловіка – графа Яна Тишкевича.

Враховуючи, що на той час замок був нікому не потрібен його мури та башти почали розбирати на будматеріали для зведення фабрики.

«Батько подільського краєзнавства» Юхим Сіцінський, побувавши улітку 1901 року в Сатанові, занотував:

«Донедавна околиці замку були пустопорожнім місцем, але два роки тому тут влаштовано величезний цукровий завод, і тепер біля замкових руїн підносяться величезні будівлі з високими димохідними трубами; скрізь гул, стукіт, суєта. Для заводських потреб подекуди засипаються рови, зриваються кам’яні мурування тощо».

Розвиваючись завод і далі наступав на замок, поки від останнього не залишилися жалюгідні три (зі шматочком четвертої) вежі і лише півтора мури з колишніх п’яти.

1924 року місцева влада збиралися взагалі знести залишки давнього укріплення по-революційному, «до основанья». Мовляв, руїни загрожують життю та здоров’ю людей – хазяйновиті подоляни розбирали на каміння залишки мурів і трапилося кілька нещасних випадків. Але на захист пам’ятки горою стали історики. Губернський комітет охорони пам’яток старовини за активної участі Юхима Сіцінського опротестував це рішення в Харкові (тоді столиці Радянської України). Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (уряд УРСР) постанову скасував. Крім того, у столиці розпорядилися провести реставрацію замку і виділили на те 5 000 крб. За рік до того в СРСР провели грошову реформу і на той час це були чималі кошти. Але реставрацію ніхто не почав і куди випарувалися ті гроші – невідомо. Не виключено, що саме за ці кошти провели часткову відбудову міської брами, що завалилася перед тим.

Вдруге укріпленню не поталанило наприкінці 1980-х років. Тоді замок теж зібралися відновити. «Укрзахідпроектреставрація» (м. Львів) навіть розробила повний проект. Робота над документацією завершили 1991 року. Далі можна не продовжувати… В кризу 90-х якось було не до відродження замків.

Подякувати автору за пророблену роботу і надихнути на нові звершення можна переказавши кілька гривень  5168 7554 6511 0969. (Дмитро Полюхович)