Саврань — селище міського типу в Подільському районі Одеської області Україні, на південно-східному Поділлі, при злитті річок Савранки з Південним Бугом.
До 1923 року — адміністративний центр Савранської волості. До 17 липня 2020 р. — центр Савранського району, потім — Савранської селищної громади.
Назва населеного пункту походить від річки Саврані. Версій щодо походження слова «Саврань» декілька. За однією версію тюркською мовою означає «така, що волочиться», маючи на увазі хвилястий хід річки. За іншою версією слово походить від «савран», що адекватне тюркському слову тур. Sarban, тобто погонич верблюдів. За іншою версією слово має іранське походження і означає «чорне місце» (іранською — Sau-ran).
Поблизу Саврані розташована Савранська стоянка буго-дністровської культури (5 — початок 4 тисячоліття до н. е).
Містечко відоме з кінця XIV ст.
Наприкінці XIV століття литовський князь Вітовт (Витольд) передав містечко Саврань, що виникло до цього часу (1398), панам Кошиловичам (Кошелевичам).
У 1489 р. відбулася битва війська Яна Альбрехта (сина польського короля Казимира IV (1447—1492)) з татарами на р. Савранці та прилеглих до неї Яланецьких болотах.
Після Люблінської унії 1569 року містечко Саврань належало польським магнатам Конецьпольським (у 1606 р. вони утримують Савранський грунт землеволодінь Брацлавського замку), а згодом Любомирським.
У 17 столітті (1633-1634) Станіславом Конецьпольським було доручено французькому інженеру Боплану, який знаходився на службі у польському війську, тут заснувати польську фортецю Усть-Саврань (Конецьполь) проти татарсько-турецьких наскоків.
Наприкінці XVII — на поч. XVIII ст., за часів володарювання Любомирських, засновується ряд нових поселень, і вже в середині XVIII ст. на Савранщині існують такі села як:
Станіславчик, Осички, Беніовка (нині — усі об’єдані в Осички), Людвіковка, Байбузівка (нині обидва Байбузівка), Концеба, Камєнновате, Дубинове, Ольшанка, Слюсареве, Юзефівка, Бакша, Мокра Бакша, (Неделково), Суха Бакша (Гетьманівка), Капустянка, Струтинка…
За часів Російської імперії (з 1793) — містечко (волосний центр) Балтського повіту Подільської губернії.
1839 р. Саврань віднесено до військових поселень; в ній розмістилися підрозділи уланського полку, штаб якого знаходився в Умані. 1857 р. скасовано; фактично — лікв. 1865 р., і перейшла у відання Міністерства державних маєтностей.
На початку XX ст. тут працювали земське двокласне училище, церковнопарафіяльна та народна школи. Навчалося в них лише 150—160 хлопчиків та дівчаток, працювало 6 вчителів.
У цей період Саврань була значним торговим центром Балтського повіту, — тут збирались великі базари-ярмарки, куди з довколишніх сіл звозили хліб, скотину (худобу), а мешканці Кам’яного Броду — білу глину. Місцеві ремісники продавали виготовлені ними одежу, взуття, конську збрую, вироби з дерева тощо.
Текст із Вікіпедії. Фото Романа Маленкова.
Пам’яток архітектури у Саврані зовсім не багато – офіційно їх тут зовсім немає. Найкраще збереженим виглядає єврейський цвинтар, хоча він теж неабияк поруйнований. На ньому є мавзолей хасидів.
Головним храмом Саврані є Покровська церква. Вона виглядає новобудом. Якого вона реально віку нам не вдалося з’ясувати.
Є будинок культури, який перебудували із п’ятибанної церкви, але віднайти якісь слиди церкви у цій будівлі проблематично.
Є ще храм ікони Касперівської Божої Матері. Він теж із чогось перебудований.
