Шипівці

Шипівці — село у Товстенській селищній громаді донедавна Заліщицького, а тепер Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Серет.

Перша письмова згадка – 1453 р., за краєзнавцем П. Сіреджуком – 1530 р. Цього року княгиня Анна Ланцкоронська продала Язловецькому землі села, що належали до скалатського староства Руського воєводства. Відомо кілька версій про походження назви села. За однією з них, вона – від географічного терміна “шипіт” – джерело, місцевість, де вирує і шипить швидка вода; за іншою – ймовірно, від іменника “шип” – колючка. За леґендою, назва села походить від імені козака Шипа, який із своїми друзями Лисом та Шершем прибули на ці території. Лис заснував поселення не переїжджаючи через пагорб. А Шип і Шерш помандрували далі. Перебравшись через пагорб, вони натрапили на двох дівчат. Сподобалися дівчатам юнаки Шип та Шерш та й не відпустили їх від себе. Ось так в долині через гору від Лиса і поселився Шип. А Шерш перевів коня через річку й поселився на лівому її березі. З тих пір утворилися три села: Лисівці, Шипівці, Шершенівка.

23 квітня 1535 року Анна Лянцкоронська продала землі села Шипівці з усім населенням і двірським помістям Язловецькому, які відносились до Руського воєводства скалатського старости Речі Посполитої[джерело?][3].
Період з 1701 року по 1718 відзначається спустошеними набігами татар на українські землі, від них постраждали і Шипівці.

У 1848 — рік скасування панщини, на честь цієї дати ставили хрести, будували пам’ятники у селі, на сьогодні збереглися 2 таких хрести.

У 1861 році в селі збудовано кам’яну церкву з кам’яною дзвіницею, які діють і нині , є в селі і римо-католицький костел.

Різні частини села мають свої назви. Західна зветься «Горою», східна «Долиною», дві південних мають назви «За потік» та «Бзинівка», а центральна має назву «Цісарська». Також, мають свої назви і території, що розташовані поза селом. «Могилки» — це частина поля, яка розташована за лісом, на захід від села. Чому саме так? Старожили розповідають, що на цьому місці відбувся бій між козаками і турками, у якому полягло багато козаків. Їх було поховано у одній могилі і поставлено хрест. А коли прийшли перші росіяни, хрест зрізали, могилу розрівняли, і стало те місце частиною поля. Але люди називають його «Могилками» і тепер.Північна частина поза селом отримала назву «Загорода». За панщини ця місцевість була пасовищем, обгородженим загородою, куди селяни відганяли худобу. Під час панування Австро-Угорщини на тому пасовищі був посаджений ліс. І тому місцевість називається «Загорода». Південна частина, отримала назву «Корчунок», оскільки місцеве населення, займалося землеробством, поступово викорчовуючи тут дерева, створюючи вільні площі для господарства. «Гуральня» — назва східної частини, угідь, що розташовувалися поза селом. За панщини під горою була побудована гуральня, яка належала панові. У гуральні виробляли спирт, який дуже цінувався на той час. Населення працювало в гуральні на пана який платив їм за роботу горілкою. Тому і прозвали місце під горою «Гуральня» На «Цісарській» вулиці, у колишньому центрі села височіє своїм золотистим куполом церква св. Михаїла, що збудована у XIX ст.

У 1961 році церкву було закрито. При вході на церковне подвір’я з лівої сторони стоїть дерев’яний хрест, поставлений в 1938 на честь 950 — річчя хрещення Русі.

З заднього входу на церковне подвір’я з лівої сторони стоїть кам’яний хрест, паставлений на місці вівтаря старої дерев’яної церкви, яка була продана у село Солоне, і стоїть там досі.

Джерело: Вікіпедія

Фото Петра Грушка

Костел Божого Милосердя (1906)

Церква св. Архістратига Михаїла
(1867р)

Символічна могила Борцям за волю України (1992)