Церкви, подібні до храму у Слобідці (раніше – Слобідка-Кальнянська), мені дуже до вподоби. Незважаючи на свою мініатюрність, вони випромінюють водночас і велику силу і заспокоюють. Біля них навіть не хочеться розмірковувати про архітектурні особливості. Відчуваєш поруч умиротворіння та спокій, думки упорядковуються та спрямовуються до Бога. Так і коло цієї церкви Різдва Богородиці – сядеш на ослінчик, і нікуди не хочеться поспішати, так хороше. А коли все ж доводиться йти, то вклоняєшся храму, залишаючи у ньому частинку свого серця та з думкою, що ще сюди повернешся.
Церква поважного віку, їй майже 300 років, збудована 1733 р. І за ці часи, дякувати Богу, вона зберегла свої риси та колорит. Тридільний, триверхий храм зведений з поєднанням рис подільського та волинського дерев’яного ⁸зодчества. Дзвіницю побудували дещо пізніше, щоправда в 1930-і розібрали, а саме приміщення храму перетворили у зерносховище. Святині вдалось пережити всі негаразди і на початку 90-х років після ремонту богослужіння відновили. Поруч з храмом чимало кам’яних хрестів та їх залишків.
Ще в цьому невеликому селі станом на 2015 рік, коли зроблені світлини, була локована цікава будівля школи. Звісно, пластик, цемент та інше могли спотворити початковий вигляд. Але щось мені підказує, що принаймі якась частина має відношення ще до часів володіння селом в кінці ХІХ-початку ХХ ст. деражнянською панночкою Секлетією Селецькою. Можливо, я й помиляюсь.
Станом на зараз в переліку освітніх закладів району ця школа відсутня.
Текст та фото Ігоря Дорожка
