Село Сподобівка у Шевченківському районі відносно молоде, засноване 1875 року. Проте нас більше буде цікавити невеличкий хутір поряд з ним, що має назву Затишок. Таку поетичну назву йому дав Марко Лукич Кропивницький, що мешкав тут останні 20 років свого життя, з 1890 по 1910 роки.
Вже будучи дуже відомим драматургом, практично в зеніті слави, Кропивницький придбає у поміщика Березовського хутір, що тоді ще мав назву Сашин. За садибу й землю йому довелось сплатити дев’ять тисяч рублів.
Зі споруд у садибі був старий дерев’яний двоповерховий будинок із цегляним фундаментом, що залишився від попередніх власників. В перші ж роки мешкання Кропивницький збудував і власну садибу, новий кам’яний будинок, де й проживав разом із сім’єю. Найбільша кімната була кабінетом драматурга, дружина, Надія Василівна, діти Володимир та Ольга мали свої окремі кімнати, старша дочка Олександра жила в мезоніні.
А у старому будинку майже постійно, особливо влітку, жили родичі або знайомі Кропивницького, в одній із кімнат була аптека, в котрій Надія Василівна, яка була лікарем за фахом, лікувала, здебільшого безкоштовно, жителів навколишніх сіл. Також в цьому будинку була своєрідна школа, в якій спочатку мати драматурга, а потім його молодші діти навчали місцевих селян грамоти, з 1909 року ця школа перейшла на українську мову навчання. Найбільшу кімнату у старому будинку було відведено для вистав дитячої трупи театру, унікального явища навіть у світовому театральному мистецтві. Акторами були діти селян аід 10 до 13 років, а також молодші діти самого Марка Лукича.
Наприкінці 19 — початку 20 ст. обійстя стає потужним українським культурним осередком. Його відвідувало багато представників української театральної, письменницької еліти, була тут величезна бібліотека.
Сам маєток знаходився в мальовничий місцині. Тут було і чимало гаїв та лісів з галявинами, ставок з вербами, великий сад з різноманітними фруктовими та декоративними деревами, котрі посадив сам Кропивницький.
До 1903 року господарство вели в основному Надія Василівна та прикажчик. А коли здоров’я Кропивницького погіршилось, та гастролям уваги стало приділятись менше, практично весь час Марко Лукич проводить в Затишку. Після смерті Кропивницького, 1910 року, його родина переїхала до Харкова. Затишок з цих пір залишався практично без нагляду. У грудні 1917 року тут сталася велика пожежа, під час якої згорів письменників будинок разом з усім начинням, у тому числі безцінним архівом, бібліотекою.
На щастя, вцілів старий двоповерховий будинок, в якому влаштовувались спектаклі, та кілька допоміжних споруд.
Що не вдалося вогню, що встояло у революцію і в другу світову, було знищено кремлівською владою. Все, що асоціювалось з найясравішими сторінками української культури, підлягало забуттю. Пам’ятку української і світової культури наприкінці 1950-х років було зруйновано. Лише на початку 1990-х років хутір було частково відбудовано (будинок-садибу, каплицю, 5 котеджів), держава до речі, до цього причетна не була, все робилось коштами місцевої агрофірми «Дружба». Правду кажучи, відбудована садиба дуже далека від оригіналу.
2000-го року, під час святкування 160 річниці з дня народження митця, та в день відкриття у одній з кімнат садиби музею, чиновниками проголошувались лозунги про необхідність відродження Затишку, створення повноцінного музею-заповідника “Хутір-Затишок”.
Минулого року видатному українському драматургу виповнилося б 180 років. За 20 років від часу, коли лунали обіцянки, нічого не змінілось…
Текст та фото Ігоря Дорожка, Максима Назаренка та Олега Години.
