Верхній Салтів – невеличке село у Вовчанському районі. Невеличке, але пишатись є чим і йому. Це історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Салтів» та козацький отаман Василь Гордієнко.
Село розташовується на крутому березі річки Сіверський Донець. Такому крутому, що до рівня річки аж 45 метрів. І ця місцевість у давні часи слугувала центром проживання та керування регіоном ставлеником Хазарського каганату. Одного разу, в 1900 році розмило схил одного з багатьох тутешніх ярів. Сільський народний вчитель Василь Олексійович Бабенко, розчищаючи його, виявив давнє катакомбне поховання, могильник та сповістив про знахідку Харківський університет, з якого на місце прибула група археологів. Розкопки могильників, а потім і виявлених городища (близько 120 га) та фортеці велись Бабенком аж до Першої світової, а також продовжуються і в наш час. Всього було досліджено близько 350 поховань. На території городища розкопано залишки кам’яних споруд, на території поселень – чотирикутні напівземлянки з вогнищами. Під час досліджень тут виявлено ліпну та гончарну кераміку, сільгосп та ремісничий інструмент, прикраси, предмети спорядження воїнів та верхових коней. Артефакти поповнили археологічні колекції провідних музеїв Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Гельсінкі, Софії, Одеси. Виявлений матеріал дав підстави стверджувати, що винайдена окрема культура, яка отримала назву Салтівської і належить вона до археологічної культури залізної доби VII-Х ст. та виникла у народів Хазарського каганату, в даному випадку до народності аланів та їх племен, що тут мешкали. Тутешні могильники та городище належать до археологічних цінностей світового значення, а фортеця була найбільшою на західних кордонах Хазарського каганату.
1639 року тут з’явилися нові поселенці, козаки на чолі з гетьманом Остряницею, а вже в 1651 році у поселенні мешкало 620 козаків, які прийшли із Запоріжжя і Подніпров’я. на розвалах аланської цитаделі було побудовано козацьку фортецю, яка входила до засічної ліній Білгород – Чугуїв.
Пам’ятку взяли під охорону ще у 1965 році, а в 1987 році всю територію Верхньосалтівського археологічного комплексу оголосили заповідною зоною. Все це, а також подальші дослідження та знахідки у сусідній Металівці дало підстави заснувати в 1989 році у Верхньому Салтові одноіменний історико-археологічний музей, який розповідає історію та містить експонати від кам’яної доби до сьогодення.
Історія Верхнього Салтова також нерозривно пов’язана з ім’ям козацьго отамана Василя Гордієнка. Історія ця трагічна, а Верхній Салтів став місцем спочинку козака.
Про Василя Гордієнка відомо, що був він сином Костя Гордієнка, кошового отамана низового козацтва Запорізької Січі з 1703 по 1713 роки, в 1696 році, у 18-річному віці брав активну участь у завоюванні турецьких укріплень на Азові. За кілька місяців до Полтавської битви Василь Гордієнко із своїми загонами придушував повстання Кіндрата Булавіна, що відбулось 1707–1709 роках. Це був великий збройний виступ козаків і селян, проти соціального гноблення. Досить неоднозначна подія, в якій стикнулись в протилежних таборах козаки з козаками. Російські війська та козацькі полки за наказом гетьмана Мазепи оточили булавінців на річці Торець. У битві загинули всі повстанці та запорожці, що прийшли до них на допомогу. Після Полтавської битви та взяття Батурина у Верхній Салтів прибула комісія на чолі з Олександром Меншиковим, щоб взяти Гордієнка на дізнання. Ясно, що це було за дізнання. Василь з катівні все ж повернувся, але помер через кілька днів від наслідків тортур. Цього виявилось замало, царські слуги повернулись у село, познущались над могилою, тіло викопали та підвісили за ребро на маслині, попередньо відрубавши голову. Як ствержують дослідники, ще було зроблено після того, як у царя взнали, что Василь є сином сподвижника Мазепи. Маслина та ще й досі є. А в самому селі до цих пір живуть Гордієнки – прямі козацькі нащадки.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
