У долині села Конатківці (Вінницька область, Шаргородщина), серед соняшникових полів і густих садів, височіє дерев’яна Воздвиженська церква – одна з найвитонченіших святинь України. Її образ – не просто архітектурна спадщина, а поетичний символ духовного корабля, що лине до архіпелагу Царства Божого.
«Чи бачили ви колись інший храм, більш подібний до дивовижного Божого вітрильника, що лине океаном часу й простору назустріч омріяному архіпелагу Царства Божого?» – запитують автори дослідження «КОНАТКІВЦІ – єдине село на планеті», вражені пластичністю форм і символічною глибиною храму.
Перша дерев’яна церква в Конатківцях проіснувала до 1770 року, коли її розібрали через аварійний стан. На її місці, за кошти княгині Любомирської та місцевих прихожан, розпочалося будівництво нової святині – церкви Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Її освятили 1 червня 1775 року. Спершу вона належала до унійної Церкви, але після приєднання Поділля до Російської імперії у 1795 році була насильницьки передана Церкві російській.
«Сооружися храм сей Воздвижения креста Господня року Божия 1775 месяца июня 1 дня…», – свідчить напис на дверному косяку, збережений донині.
Церква – це тричастинна композиція з трьох зрубів-башт, два яруси восьмериків, куполи й крихітні главки. Широке опасання, вертикальна шелевка, контраст між масивними брусами нижнього ярусу та обтічними формами верхніх частин – усе це створює образ легкого, пластичного корабля, що ніби виростає з землі.
«Стройный, как трехмачтовый парусник, силуэт церкви. Широченное опасанье обнимает срубы и подчеркивает устремленный ввысь изящный силуэт. Оттененный ярким южным солнцем, нижний ярус с концами толстенных брусьев сруба, выпущенных лесенкой под опасаньем, но не подпиленных мелкими ступеньками, как в Лозовой, а пущенных полным сечением, создает резкий контраст с убывающими объемами, зашелеванными отвесно и разделенными по горизонтали заломами. За нижними четвериками следуют два яруса восьмериков, за ними — купола, а там — главки, кажущиеся крошечными. Пластичность мягких обтекаемых форм, собранных в компактный объем, создает законченный, выразительный образ» – писав Дмитро Малаков у книзі «По Восточному Подолию» (1988).
Інтер’єр не менш урочистий: високий, тонований у сірий колір, прикрашений зеленими, синіми та коричневими хрестиками. Об’єм бабинця поєднаний з навою фігурною аркою, що прорізана просто в зрубі.
«Население Конатковец состоит исключительно из крестьян-малороссов православного исповедания… и приходской храм, вполне явственно возвышающийся над всеми садами и домами» – писав Юхим Сіцінський у 1901 році.
Попри свою унікальність, Воздвиженська церква досі не має національного охоронного статусу. Місцеві мешканці збирають кошти на її утримання, але цього недостатньо. Нещодавно в селі збудували новий мурований храм, і нині в старій церкві служать лише раз на рік – на храмове свято Воздвиження.
Фото: Роман Маленков
