Офіційною датою заснування міста Зміїв хоч і вважається 1640 рік, проте поселення тут були й значно раніше, найдаівніше з яких датується ще I тис. до н.е. Хто тут тільки не був з того часу: скіфи, сармати, готи, гуни, алани, авари, хазари, половці, печеніги, татари, слов’яни. В літописах пишеться, що Новгород-Сіверський князь Ігор Святославович в кінці ХІІ ст. заснував в усті річки Мож Змієве городище. Після монгольського нашеся край був спустошений. А починаючи з початку XVII на цій пограничній з Московським царством території виникають нові поселення, які заселялись як боярськими дітьми так і черкасами.
Від набігів від татар та інших кочовиків в таких поселеннях будуються оборонні укріплення та фортеці. Так, відразу ж після заснування новітнього поселення, у 1640 році, місто захопили татари, яке відбили козаки під проводом Кондратія Сулими, укріплення були відновлені та збудована фортеця. Тому цей рік, з появи Зміївської фортеці і вважається датою заснування міста. В старих документах про це пишуть (у вільному перекладі): «Кондратій Сулима з загоном відважних задніпрвських товаришів хоробро напали на татар, що нишпорили по рікам Мжа та Мерла, розбив їх вщент, багатьох взяв у полон, у тому числі і хана Аксака, а інших прогнав у степ. Завершивши це, він запровадив постійну варту на р. Мжа та звів фортецю. Ця фортеця, як складова передової оборонної лінії від татар, з часом перетворилась в одну з найміцніших фортець Слобожанщини. В 1668 році у Зміївському укріпленні було 7 чавунних гармат, 290 ядер та безліч пороху. Фортецю оточувало два вали. З часом фортеця разом з сусідніми Замостям, Зведьками та Пісками склали, в цілому, м. Зміїв».
Фортеця не зберіглась, територія з її залишками (фундамент та безліч підземних ходів) знаходиться в центральному парку Зміїва.
В подальшому Зміїв був у самому центрі окремих історичних подій. 1668 року в Змієві вибухнуло повстання під проводом Івана Сірка, під час якого місто було спалено. Ще через два роки зміївські козаки підтримують повстання Степана Разіна та приєднуються до нього. Зміїв стає осередком повстання на тутешніх землях, на чолі з побратимом Разіна – Олексою Хромим (про це читайте у статті про Коропове). На початку XVIII ст. зміївчани підтримали виступ Кіндрата Булавіна, а в 1773 – 1775 рр. брали участь у повстанні Омеляна Пугачова. Кілька різів місто спустошувалося татарами, але завжди відновлювалось.
За документальними свідченнями у прикордонному місті Зміїві, в якому мешкали як моксовські піданні так і черкаси (козаки), часто відбувались сутички. Ще в 1857 році документи писали (мовою оригіналу), і це буде цікаво, з огляду на сьогоднішні події:
«Нельзя однако не заметить, что волнение между черкасами оказалось тогда в тех местах, где черкасы жили вместе с русскими. Например, в Цареборисове и Валках, но не в слободах и местечках, где жили одни черкасы под ведением своих старшин. Эта особенность заставляет признать за верное, что волнение черкасов возбуждено было тогда всего более несправедливостями и притеснениями со стороны русских поселенцев и русских местных властей. И не удивительно. Кем населен был тогда был Чугуев, рассылавший своих жильцов по черкасским местечкам? Сведенцами с разных мест, которых ссылали из России в наказание за преступление. По этому можно судить, что это были за люди! Чего оставалось ожидать от них!»
В Зміїві нема визнаних визначними (майже тавтологія) пам’яток архітектури, із старовинних будинків кінця 19-початку 20 ст. це типова містечкова архітетура, їх біля десятка. Збереглись кілька приватних житлових будинків, які мають більше історичну цінність, та й то треба сказати, що на початок 1860-х років у місті було всього 6 цегляних будинків. Ну вже якщо побувати у Зміїві, то доцільно їх також оглянути, щоб мати уявлення про побут тодішнього краю. Більший інтерес представляють громадські та адміністративі будівлі, найбільш цікавими, на мій власний погляд є:
– будівля Олександрівської жіночої гімназії, збудована 1900 року в стилі пізнього класицизму, як навчальний заклад будівля проіснувала до 1982 року, а зараз тут відділ реєстрації цивільного стану та відділ освіти. З первісного вигляду відбулись деякі зміни, з двох парадних входів залишився один, зникли парапет та парапетні колони;
– будівля Олександрівського ремісничого училища, 1911 року, тут ще можна бачити досить багате оздоблення та ліпнину. В примішенні училища жив та викладав її завідувач Яків Костянтинович Кузьменко, почесний громадянин міста, народний учитель.
Крім того, є:
– будівля Зміївського повітового училища, майбуть найстаріша з цього ряду, 1842 року, на її будівництво виділили 3700 рублів. Знаходиться на Соборній площі, ів радянськи часи тут розміщувався один з корпусів школи №1, зь 1989 року – ДЮСШ, а на першому поверсі – Змієвський краєзнавчий музей. За час свого існування звзнвла значних перебудувань та змін і більш нагадує довоєнну, а то й повоєнну архітектуру;
– будівля міського громадського Донець-Захаржевського банку, 1903 року. Сам же банк було засновано у другій половині ХІХ ст, і він вважався найменшим банком Російської імперії;
– будівля міської двоповерхової лікарні, зведена чи то в 1911, чи то в 1917 році, тому що попередня 1866 року вже була замалою (ця попередня не зберіглась);
– будівля госпіталю, ймовірно 1914-1915 років, проте початково це були склади спиртогорілчаного заводу. Найцікавішим в будівлі є кахлі фірми Баренгейма;
– будівля старої аптеки, зведена 1906 року лісопромисловцем Ф.М.Волковим, зараз тут звичайне кафе.
– вокзал, 1910 року.
Гірше справи з церквами, свого часу їх було в Зміїві та в передмісті доволі багато. Сьогодні ж в місті діють дві церкви – Миколаївська та Троїцька. Але Миколаївська – це звичайний нереобладнаний після війни будинок. Попередній храм 1910-1912 років був знищений більшовиками у 1936 році (на тому місці школа), наступного року розстріляно його настоятеля, протоієрея Івана Котельникова.
Свято-Троїцький храм – зовсім молодий, зведений в 2000-2010 роках, хоча його зміївська історія й давня. За актом 1681 року він вже був, але згорів. Новий храм збудували 1726-му, але він також згорів у 1769-му, і знову ж отримано дозвіл на будівництво нового. Нарешті, 1805 року було вирішено замість трьох дерев’яних церков (Троїцької, Покровської та Петропавлівської) збудувати один великий кам’яний Соборний Свято-Троїцький храм. 1814 року його освятили. Дзвіниця з’явилась дещо пізніше, в 1844-му. Гарний був храм і величний! Старі світлини це доводять. Але і його спіткала та ж доля, що й Миколаївський, і в тому ж самому році.
Зміїв та Зміївщина бере іншим – своєю неповторною мальовничістю. Недарма ця територія вважається одним з самих мальовничих куточків Слобожанщини. Змієві кручі та Гомільшанські ліси – це дещо. Про все це можете дізнатись з інших статей про Зміївщину.
Окрім того, в Зміїві є ще й пам’ятка, якої більш ніде в Україні нема. Вона порівняльно сучасна, але вже відноситься до занедбаних, та внесена до списку «7 занедбаних чудес України». Це іоносферна обсерваторія – складова частина Інституту іоносфери, який є унікальним науковим центром, що проводила дослідження в галузі фізики навколоземного космічного простору. Функціонує вона з 1966 року, а в 2001 року обсерваторію визнано науковим об`єктом, що є національним надбанням України. Свого часу в СРСР це був єдиний проект, що мав радари некогерентного розсіяння для вивчення іоносфери. Обсерваторія – унікальна, їй немає рівних у всій Східній Європі, а всього в світі налічується 11 подібних об`єктів, 5 з яких – в США. Дані радарів використовують при дослідженні наземного та космічного радіозв’язку, прогнозування погоди та землетрусів, радіолокації тощо. На жаль, після 1991 року дослідження в обсерваторії практично не проводять через відсутність сучасного обладнання.
А ще ціково, що 1960 року в місті було відкрито одну з найбільших у країні на той час Зміївську ГРЕС.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
