Летичів – подільське містечко з населенням близько 11 тис. мешканців, яке розташоване на автомобільній трасі між Вінницею та Хмельницьким.
Датою заснування поселення вважається 1362 рік, коли литовськими феодалами, які на той час були володарями Болохівської землі, було побудовано перший дерев’яний замок.
У І половині XV століття поселення переходить до Польщі, і в 1429 році отримує від короля Стефана Баторія Магдебурзьке право.
Протягом XV – XІV ст. неодноразово спалювався турками і татарами. Року 1579 кам’янецький староста Ян Потоцький будує на його місці муровану фортецю, яка частково дійшла і до наших часів.
В найкращому стані перебуває кругла вежа, що нагадує корону – єдина башта замку, що вціліла:
У 1606 році до Летичева прибули монахи-домініканці, які заснували тут монастир, будівництво якого тривало до 1638 року.
Домінантою монастиря є костел Успіня Діви Марії, який отримав назву на честь ікони Пресвятої Діви Марії Богородиці, привезену з Ватикану і дарованою домініканцям папою Кліментом VІІ.
У 1724 році завершилася побудова келій монастиря.
Протягом 1648-1652 років містечко декілька раз було атаковано козаками Богдана Хмельницького і спалено. Проте чудотворну ікону домініканцям все ж вдалося перевезти до Львова.
В 1672 році Летичів перейшов під турецьку владу, а через 6 років був знову відбитий польським військом короля Яна Собеського. Внаслідок другого поділу Польщі у 1793 року містечко перейшло до Російської імперії.
Найбільш відомою постаттю в історії Летичева став подільський народний месник Устим Кармалюк. У 30-ті роки ХІХ століття місто стає центром народного повстання проти дворянства і московської окупації під керівництвом Кармалюка.
Пам’ятник народному герою стоїть у центрі Летичева поруч із вежею замку (1974 рік, архітектор В.Зноба), а сам Кармалюк похований на міському кладовищі.
Текст Андрія Бондаренка, фото Романа Маленкова
