У восьмий свій приїзд до Львова побачив я цей монастирський комплекс і був ним надзвичайно вражений. Казкова похмурість церкви Святого Андрія ніби перенесла мене на початок 17 століття, а численні великоголові скульптури на даху, ще більше підсилили це фантастичне відчуття. Як же це раніше така краса проходила повз мене?
Комплекс монастиря Бернардинців у 2010 році
Монастир Бернардинців у першій половині ХІХ ст. (художник Кароль Ауер)
Це єдина львівська пам’ятка, яка перенесла мене на сторінки творів Умберто Еко. Вона перевернула моє уявлення про Львів. Побувавши до Львова у Кракові (у 1998-му два тижні бродив я снігожижею лютневих краківських вулиць), я тривалий час вважав ці міста якимись клонами загальнопольських принципів містобудування. Маючи змогу навіть помацати старезне каміння львівсько-краківських мурів, я все-рівно бачив усе ніби крізь екран телевізора. Не відчував… І лише комплекс монастиря бернардинів заставив мене нарешті побачити Львів.
Монастир Бернардинців на поштівці початку ХХ ст.
Колишній бернардинський кляштор розташований на площі, яка нині називається Соборною. Колись вона мала назву – Бернардинська. Дістатись до кляштору дуже просто – від Ратуші сюди веде вулиця Сербська.
Нині головний храм колишнього монастиря – церква Апостола Андрія, належить вірянам греко-католикам. А раніше це був головний центр римо-католицького ордену бернардинців в Україні. Цікаво, що у Європі було два ордена бернардинців. У Західній Європі це був колишній орден цистеріанців, який перейменували на честь Бернара Клервоського. Цей релігійний діяч жив ще у 12 столітті. Він був активним пропагандистом хрестових походів, брав участь у створенні духовно-лицарського ордену тамплієрів, активно боровся із єретиками. А ось у Польщі та Литві орденом бернардинців назвали відгалуження великого ордену францисканців, а саме францисканців-обсервантів. Члени цього ордену мали досить строгі правила: не мали права володіти нерухомим майном та капіталами, займалися прохацтвом. За зовнішній суворий аскетизм францисканців-обсервантів дуже поважали. Одним із найвідоміших представників цього ордену був Бернардин Сієнський. Цей відомий проповідник помер у 1444 році, а вже у 1450-му його канонізували. А ще через три роки польський король Казимир IV Ягеллон збудував для францисканців-обсервантів церкву на честь Бернардина Сієнського. Від того часу орден у Польщі отримав назву бернардинського.
Церква Святого Андрія
Бернардинський монастир у Львові 1460 року заснував львівський староста Анджей Ондровонж. Через три роки після заснування в обителі поселився відомий на той час проповідник Ян з Дуклі. У 1484 році він помер і був похований на території монастиря. Згідно з легендою через рік після поховання з могили почало бити цілюще джерело. А у 1648 році образ Яна з Дуклі нібито врятував Львів від руйнування військами Хмельницького. У 1733 році Папа Климентій ХІІ здійснив беатифікацію Яна (зарахував до лику блаженних), у 1739 році його оголосили патроном Польщі і Литви. А у 1995-му Яна з Дуклі було канонізовано. Нині це повноправний святий.
Тривалий час будівлі монастиря бернардинців були дерев’яними. Лише на початку 17 століття почалося будівництво кам’яного храму, келій та господарських споруд. Ззовні монастир оточили високими фортечними мурами, які входили в систему міських фортифікацій. В центрі муру спорудили високу Башту, що отримала назву Глинянська. Башта й мур існують і нині.
Вигляд монастирського комплексу з Ратуші
Дзвіниці монастиря
Основою монастиря став великий костьол первісний план якого виконав монах-бернардинець Бернард Авеллідес. Архітектором будівлі до 1618 року був Павло Римлянин. Після його смерті будівництво продовжив Амброзій Прихильний. Загалом тривало воно із 1600 по 1630 роки. Костьол присвятили Апостолу Андрію.
Висота костьолу 22 метри, довжина 57,5 метрів. Храм синтезує у собі італійські та німецько-нідерландські архітектурні стилі. До будівлі прибудовано 38 метрову вежу-дзвіницю з годинником (архітектор Андреас Бемер). Годинник встановили у 1753 році.
Костьол мав дуже велику шану у польської шляхти. Можливо, саме цим можна пояснити розкішне (просто помпезне) внутрішнє оздоблення храму. Це потрібно бачити… Чого вартий один лише розпис склепіння?! А ще в храмі є старезний орган на 1700 труб.
Скульптурне оздоблення
Задній двір монастиря та мури
Поряд із костьолом стоїть ще одна дзвіниця – значно простіша і скромніша. Її збудували у 1734 році. Тривалий час тут висів дзвін відлитий у 1588 році.
У дворі монастиря стоїть ротонда над криницею. Розписи куполу цієї споруди розповідають про життя Яна із Дуклі. А поряд – на Соборній площі збереглася колона, яку колись увінчувало скульптурне зображення (статуя) цього святого. Але зараз на колоні ваза.
Кажуть, що костьол вночі дуже гарно підсвічується. Ілюмінацію створили у 2008 році. Але я, на жаль, її не побачив (не знав про неї). Отже є нагода ще раз відвідати похмуро-казковий монастир прохачів. Хоча Львовом ще й досі ходять легенди, що тутешні бернардинці були людьми зовсім не бідними й далеко не аскетичними. Вони навіть прокопали підземний хід у сусідній монастир кларисок (нині Музей Пінзеля), щоб бігати до монашок. Хід цей існує і зараз.
Текст та фото Романа Маленкова
