Хрестовоздвиженський монастир з Іванової гори
Починаючи рух униз вулицею Монастирською, що бере свій початок від Корпусного парку у самому центрі Полтави, з’являється відчуття логічного її завершення чимось непересічним. Це відчуття не зникає, і навіть збільшується, коли поступово міська забудова замінюється приватною. Нахил збільшується, вулиця, ніби підганяючи сама себе, збігає у долину все стрімкіше. Нарешті крізь крони дерев з’являється попереду величезна кам’яна споруда, форма якої дає зрозуміти, що це дзвіниця. Але надовго погляд на ній не затримується – невдовзі відкривається цілий архітектурний ансамбль Хрестовоздвиженського монастиря, домінуючий над місциною завдяки вдалому розташуванню.
Монастир з вулиці Монастирської
Будинки по вул. Монастирській
Цей православний монастир пережив радісні й сумні часи. Його заснували на честь розгрому польських військ українськими, а розквіт настав після перемоги російських над шведськими. Монастир не раз руйнували і спустошували. Він був центром культури та просвітництва на Лівобережжі, довгий час мав статус чоловічого, але врешті-решт перетворився на жіночий.
Вулиця Монастирська
Центральний вхід та дзвіниця
Боковий вхід
Стіни
Хоча окремі елементи архітектурного ансамблю Хрестовоздвиженського монастиря задумані і вирішені у різний час, весь його комплекс є досить гармонійним. Розташований на пагорбі, відокремлений від міста широкою і досить глибокою долиною невеликої притоки Ворскли Полтавки (більш відомої під назвою Тарапунька), монастир добре видно здалеку. Обнесений кам’яним муром, він дещо нагадує фортецю. Залізничний насип, що майже кільцем охоплює підніжжя пагорбу, підсилює це враження. Серед споруд монастиря виокремлюються Хрестовоздвиженський собор, дзвіниця та Троїцька церква.
Сьомибанний Хрестовоздвиженський собор вважається одним з кращих зразків українського бароко. Зведений він був на початку ХVIII століття. За принципом побудови форма собору дещо витягнута, хрестоподібна. У різних джерелах можна зустріти інформацію, що собор не має головного фасаду, і боки його в архітектурному плані однакові. Але все ж таки відмінності проглядаються досить чітко. Загальна площа споруди 366 квадратних метрів. Роботи із внутрішнього оформлення проводились у другій половині ХVIII століття. На жаль, чудові іконостаси, виконані відомими майстрами того часу – Василем Реклінським та Сисоєм Шалматовим, були знищені в 1933 році більшовиками.
Хрестовоздвиженський собор (ХVIII ст.). Рідкісний сьомибанний бароковий храм
Бічні фасади Хрестовоздвиженського собору
Троїцька церква має дещо незвичну витягнуту форму. Колись в ній розміщувалася трапезна. В цілому церква невисока, має лише одну баню та один ярус, але органічно вписується у весь архітектурний ансамбль і є його невід’ємною частиною.Спочатку Троїцька церква мала зовсім інший вигляд. Збудована у 1750 році, у ХІХ ст. вона зазнала кількох перетворень. Під час Другої світової війни була знищена. Відбудована у 90-ті рр. ХХ ст.
Чотириярусна дзвіниця – споруда, яка першою зустрічає відвідувачів за кілька кілометрів з будь-якого боку, ніби маяк. Її висота – 47 метрів. Зведена у 1786 році. Італійський стиль архітектури доповнюється елементами українського бароко. Симбіоз виглядає гармонійно та вишукано, особливо якщо роздивлятись деталі, стоячи поряд. На жаль, дуже часто різних боків розміщуються реставраційні леси, які дещо заважають чистоті сприйняття. Майже в усіх описах монастиря, як давніх так і більш сучасних, зазначається подібність цієї споруди до Великої Лаврської дзвіниці у Києві. В свій час на дзвіниці Хрестовоздвиженського було розміщено 10 різних за розмірами дзвонів. Справжньою гордістю був дзвін вагою понад 6,5 тонн.
По периметру, вздовж монастирських стін, розташована група господарських приміщень і келій, крамничка, будинок настоятеля. На території монастиря також розташована крихітна однобанна Семенівська церква із своєю особливою історією: вона збудована в 1887 році на кошти багатого іркутського купця І.С Котельникова. Його важко хворий син Семен просив поховати його у цій місцевості. Батько виконав прохання сина, після чого побудував церкву та залишився жити у Полтаві.
Троїцька церква (1750-1990-ті рр)
Дзвіниця (1786 р.), справжня окраса монастиря
Семенівська церква (1887 р.)
Основні культові споруди монастиря (зліва направо): дзвіниця (1786 р.), Хрестовоздвиженський собор (ХVIII ст.), Троїцька церва (ХVIII-ХХ ст.), Семенівська церква (1887 р.)
Історія. У 1650 році на високому пагорбі, поряд з Полтавою, коштом козацької старшини (Мартин Пушкар, Іван Іскра, Іван Крамар та ін.) і жителів міста було засновано чоловічий монастир. Заснування присвятили перемозі над польсько-шляхетським військом. Історія не була занадто милосердною до цієї обителі – був він об’єктом суспільно-політичних суперечок, не раз його спустошували і руйнували. Але були в історії монастиря і щасливі епізоди – його зробили одним із символів перемоги у Полтавській битві 1709 року, він був центром культури та просвітництва Лівобережної України, надихав відомих діячів мистецтва у їх творчості.
До кінця ХVІІ століття всі споруди монастиря були дерев’яними. В 1695 році його зруйнували кримські татари, які у союзі з Петром Іваненком (Петриком) йшли походом на Лівобережну Україну. На початку ХVІІІ століття коштом відомого представника козацької старшини Василя Кочубея було розпочато будівництво нового, кам’яного собору (залишки дерев’яного розібрали). Але після страти Василя Кочубея, виконаної за наказом гетьмана Івана Мазепи, будівництво монастиря зупинилось.
За історичними джерелами у 1709 році в монастирі містився штаб шведського короля Карла ХІІ напередодні вирішальної битви з військами Петра І, названої Полтавською. Після перемоги російських військ та завершення бойових дій Хрестовоздвиженський собор було добудовано сином страченого Василя Кочубея – Василем Васильовичем. Зведення собору завершилося близько 1725 року – воно розтяглося майже на тридцять років. В 1750 році було збудовано Троїцьку церкву, а у 1786 – окрасу монастиря – дзвіницю.
Основні споруди монастиря з подвір’я (дзвіниця, Хрестовоздвиженський собор, Троїцька церква)
Вхід до Троїцької церкви
Куполи собору
Загалом ХVІІІ століття можна сміливо назвати періодом розквіту монастиря.
Саме в цей час було зведено основні його споруди. З 1775 по 1798 роки тут перебували архієпископи Слов’янський і Херсонський. Тоді ж при монастирі було засновано Слов’янську семінарію, учнями якої були видатний український письменник та поет Іван Котляревський, Василь Гоголь-Яновський (батько Миколи Гоголя), майбутній ректор та професор Петербурзької медико-хірургічної академії Семен Гаєвський, видатний грецький вчений-енциклопедист та просвітник Афанасіос Псалідас та багато інших. Серед архієпископів в монастирі проживали відомі у світі люди – грек за національністю, друг великого французького просвітителя Вольтера, Євгеній Булгарис, а також земляк Булгариса – Никифор Феотокі, або Миколай. Саме з цими двома постатями, а також з архієпископом Андрієм Серебрєнніковим та єпископом Банулеско-Бодоні пов’язаний значний престиж Полтавської Слов’янської семінарії.
В монастирі бували всюдисущий Тарас Шевченко, який навіть замальовував монастирські споруди, та відомий російський художник Григорій М’ясоєдов. Останній у 1901 році подарував Полтавському театру картину-завісу розміром 6 на 12 метрів, на якій було зображено дорогу на монастир, біля якої сидить кобзар з обличчям Тараса Шевченка і грає для подорожанина з обличчям Миколи Гоголя.
Малюнок Т. Шевченка “Воздвиженський монастир”
Під час громадянської війни монастир не раз спустошували. Хоча справжній грабунок почався після введення в дію декрету Раднаркому про відбирання культових коштовностей.
У 1923 році монастир закрили. В його спорудах у 20-30 роках минулого століття розміщували клуб залізничників, історичний архів, Полтавську дитячу трудову колонію НКВС, гуртожиток та студентську їдальню Полтавського педагогічного інституту.
Під час фашистської окупації община монахинь з дозволу відновленого єпархіального управління заснувала у колишньому чоловічому монастирі жіночий. У повоєнні роки в ньому налічувалось до 100 монахинь, на початку 50-х було відновлено деякі споруди, постраждалі в період війни. Але у 1960 році монастир знову закрився. Офіційно він став пам’яткою культури та старовини, хоча це не врятувало дзвіницю від підпалу підлітками, а одну з церков – від влаштування у ній автомайстерні…
1991 року діяльність Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря відновлено. Відновлено і майже всі споруди. Тільки дзвіниця, яка знаходиться у стані перманентної реставрації, нагадує відвідувачам про складну історію обителі. На релігійні свята тут завжди багато людей із різних соціальних верств та різним розумінням цих свят. Саме в такі дні і в таких місцях, можливо, найбільш яскраво відчувається, наскільки люди, живучи зовсім поряд, можуть бути різними та, водночас, однаковими.
Текст та фото Олега Години
Подвір’я
Далі дзвіниця окремим блоком
