Ви бували у Швейцарії? Ні? Не знаю як в інших країнах, але в межах України надається відразу декілька можливостей побувати в Швейцарії. Звичайно, в цих “Швейцаріях” навряд чи можна буде відшукати справжній швейцарський сир, швейцарський шоколад, швейцарські годинники, вже не кажучи про швейцарські банки та власне швейцарців. Є підозри, що в переважній більшості представники славного та працелюбного швейцарського народу взагалі не знають про існування на території України прообразів їх Батьківщини. Свої “Швейцарії” (інколи навіть у декількох екземплярах) є в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Рівненській, Житомирській, Миколаївській, Київській, Черкаській, Донецькій та інших областях.
Назва альпійської держави з’являлася та закріплювалася з легкої руки відомих (й не дуже) осіб, що мали необережність подорожувати в цих краях в різні часи; землевласників, що запрошували садівників-швейцарців на роботу; місцевих жителів або навіть сучасних журналістів. У багатьох випадках навряд чи можна казати про дійсну схожість із справжньою Швейцарією. І взагалі велика чисельність будь-чого часто знецінює те, до чого вона застосовується. Звичайно, всі місцевості, про які йдеться, не можуть замінити оригіналу, тобто Швейцарії, проте це зовсім не означає, що Швейцарія може замінити їх. Та вони й самі не можуть замінити одна одну, тому що кожна з “українських швейцарій” своєрідна й по-своєму унікальна. В даному випадку ми робимо зупинку у Надслучанській Швейцарії, що розташована в східній частині Рівненської області в межах Березневського та Корецкого районів (інколи її продовжують в Житомирської області уздовж річки Случ до Новограду-Волинського).
Слід визнати, що, хоча й за легендою, “альпійську” назву ця місцевості отримала від самих швейцарців. Нібито в одного з місцевих князів була дружина-швейцарка. Коли її батьки приїхали погостювати – за допомогою захоплених вигуків, обов’язкових для подібних випадків (куди ж без них – легенда) висловили думку, що горбисті ландшафти долини річки Случ із скелястими берегами, класичними заливними луками, що неначе зійшли з пасторальних картин, а також густими лісами дуже нагадують їх Батьківщину. Судячи з усього, ніхто особливо й не заперечував. Швейцарією бути почесно – все ж таки еталон краси помірних широт. З тих часів назва й закріпилася. А можливо й не з тих. Час працює на легенди, а разом вони тепер працюють на туристичну привабливість регіону. Хоча, артефактів, які можуть зацікавити мандрівників, тут і без легенд вистачає. Як історико-культурних, так і природних.
Більша частина з них зосереджена в межах Надслучанського регіонального ландшафтного парку*, що розкинувся в басейні Случі від кордону з Житомирською областю (район села Устя) до села Бистричі. Тут знайдеться місце як для любителів активного туризму (піші маршрути, сплав річкою, скелелазіння), так і для тих, кому ближче пізнавальні екскурсії. Територія парку також прекрасно підходить для легкого оздоровчого відпочинку з прогулянками на свіжому повітрі та допоміжними промислами у вигляді збирання ягід, грибів, а також рибальства, що разом має назву сільський туризм.
*Надслучанський регіональний ландшафтний парк – площа 17271 га, розміщений у південно-східній частині Березнівського району Рівненської області. Має значний рекреаційно-туристичний потенціал.
Заповідна зона парку поєднує в собі 14 природоохоронних об’єктів (6 заказників, 7 пам’яток природи та 1 заповідне урочище).
Случ – найбільша притока Горині (басейн Прип’яті). Цю річку важко описати одним реченням. Вона бадьоро біжить звивистим неспокійним руслом, місцями пробиваючи собі шлях через давні граніти Українського кристалічного щита. На таких ділянках утворюються долини у вигляді каньйонів зі скелями, крутими обривами і порогами. Подібні пейзажі можна зустріти в басейнах Тетерева або Росі. Іноді, коли до більш положистих та щебенистих берегів підступають хвойні ліси, – Случ приймає риси великих карпатських річок з численними виступаючими з води острівцями. У місцях з низькими берегами і більш спокійною течією згадуєш, що Случ все-таки поліська ріка. Але таких місць не дуже багато, частіше описані пейзажі швидко чергуються або навіть змішуються між собою – і тоді картини, що відкриваються, порівнювати з іншими куточками України стає набагато складніше.
Найбільш скелясті береги Случі з величезними гранітними валунами і численними гротами зустрічаються в східній частині регіону, між селами Устя, Більчаки і Маринин. На цій території розміщується геологічний заказник “Марининсько-Устянські граніти”. Виходи гранітів кристалічного щита активно використовуються скелелазами, як приїжджими, так і місцевою командою, що регулярно приймає участь у всеукраїнських змаганнях і навіть начебто займала призові місця.
На обох берегах Случі, у районі сіл Більчаки (правий берег) і Маринин (лівий берег), у 1974 році в ході археологічної експедиції були виявлені два давньоруських городища ХІ-ХІІІ століть. Навколо все тих же Більчаків і Маринина розташовано декілька радонових джерел, що виникли завдяки близькому заляганню порід кристалічного щита і з древніх часів відомих своїми цілющими властивостями. У деяких місцях такі джерела живлять невеликі струмочки, що стікають по балках і ярам у Случ. Поруч із Більчаками на площі 3 га створений гідрогеологічний пам’ятник природи “Більчаківське джерело”.
Нижче за течією Случі, від села Маринин до селища Соснове, форма берегів стає більш плавною. Кутасті скелі і купи валунів зустрічаються рідше. Тут переважають витягнуті, хоча місцями й усе ще стрімчасті, мальовничі пагорби. Мозаїка ландшафтів стає ще більш складною. Здається, що вони спеціально були зібрані мало не з усієї України для колекції велетня-натураліста, що не зміг дотягтися хіба що до приморських районів Криму. Ми – на території ландшафтного заказника “Соколині гори”*, пейзажі якого вважаються найгарнішими в регіоні.
*”Соколині гори” – ландшафтний заказник місцевого значення. Загальна площа 510 га. Територія відрізняється великою розмаїтістю ландшафтів і багатством флори. Має природоохоронну і эстетичну цінність.
Основних версій виникнення назви місцевості дві. Як водиться, одна з них прозаїчна (через велику кількість соколів, що живуть по горбкуватих берегах Случа), а друга романтична: юній княжні батько заборонив зустрічатися з бідним селянським хлопцем, і тоді закохані кинулися зі скелі і перетворилися в соколів (за іншою версією закохані перетворювалися в соколів на час побачень). Цей птах зображений на гербі Губкова*, мабуть, головного туристичного центра регіону. Село, розташоване на правом березі Случа, відомо, у першу чергу, руїнами замка XV-XVI століть (не руїни XV-XVI ст., а замок, руїни трохи пізніше).
На заході межа Надслучанського ландшафтного регіонального парку проходить біля села Бистричі. Довкола нього виявлені сліди відразу трьох давньоруських поселень. У самих Быстричах розміщається зразково-показова школа, на території якої є навіть тенісні корти. У будинку навчального закладу діє досить цікавий міні-музей. Але найбільш цікавою і визначною пам’яткою варто вважати дерев’яну церкву Святого Миколая, 1734 року. Архітектура цього православного храму колоритна і самобутня – церква нагадує звичайну сільську хату, тільки дуже велику й ускладнену декількома прибудовами, у тому числі й призхемкуватій триярусній дзвіниці.
Далі на захід закінчуються Соколині гори, закінчується Надслучанська Швейцарія. А варто небагато віддалитися від Случа на північ, буквально на 1-2 кілометра, – і потрапляєш у зовсім інший світ лісів, боліт і лук. Світ Рівненського Полісся.
Любителі визначних пам’яток можуть продовжити екскурсію уздовж Случа й відвідати села Моквин і Зірне, а також райцентр – місто Березне.
У Моквині збереглися невеликий костьол і паперова фабрика кінця ХІХ ст., побудовані на кошти поміщика Броніслава Валевського. Костьол знаходиться не в кращому стані, а от паперова фабрика працює і нині.
Дослідження Березнівского району можна продовжити. Хочете – забирайтеся в безлюдні нетрі лісів Рівненського Полісся, щоб побродити серед “льодовикових” ландшафтів з розкиданими в художньому безладді брилами (міні-моделі відомого і загадкового Кам’яного Села, що в Житомирській області). Хочете – більш детально ознайомтеся з архітектурою церков району, яких тут достатня кількість: старих і нових, дерев’яних, кам’яних і навіть змішаних. Не варто стверджувати, що Березнівский район – якийсь надто особливий, що він далеко пішов від інших районів у плані туристичної привабливості (хоча, звичайно, не можна не визнати красу і розмаїтість місцевих пейзажів; Соколині гори навіть були внесені в список претендентів у проекті “7 чудес України”). Практично в будь-якому регіоні є свої “родзинки”, тільки далеко не завжди місцеве населення звертає на них увагу і ще рідше – привертає до них увагу гостей. Створення Надслучанського регіонального ландшафтного парку, розроблені туристичні маршрути, краєзнавчі музеї в сільських школах, наявність великої кількості мешканців, що займаються сільським туризмом – усе це свідчить про те, що в Березнівському районі є люди, що люблять свій край і хочуть поділитися своєю любов’ю і знаннями з гостями.
Текст Олега Години, фото Романа Маленкова
ЧИТАТИ ЩЕ ПРО НАДСЛУЧАНСЬКУ ШВЕЙЦАРІЮ:
