Великі Межирічі – село в Корецькому районі Рівненської області в 8 кілометрах від траси Київ – Чоп (поворот – між Корцем і Гощею). В селі варто подивитися велетенський костел св. Антонія ордену піарів та класицистичний палацовий комплекс садиби графів Стецьких.
Межирічі (тоді поселення мало таку назву) вперше згадується у 1544 році, як власність князів Корецьких. Очевідно, тоді ж було побудовано укріплений замок, який до наших днів не зберігся. У 1576 році Межирічі зруйнували загонами Беати Костелецької, відомої нам завдяки легенді з Дубенського замку – дружини князя Іллі Острозького, позашлюбної доньки короля Сигізмунда та покоївки королеви Бони. у 1605 році (за іншими даними – у 1590 р.) поселення отримало Магдебурзьке право від короля Сиґізмунда III Вази завдяки старанням власника містечка Януша Острозького.
У 1651 році містечко переходить у власність польських князів Любомирських, але вже на початку 1657 року українські війська опанували східну частину Волинського воєводства і Межирічі стали полковим містом відновленого Волинського полку. У 1662 році містечко тримав у заставі Павло Тетеря, проте Межирічі були дуже поруйновані польським військом, Павло Тетеря уступив цю заставу Стефану Чарнецькому.
За Єжи Домініка Любомирського в містечку з’являється колегіум ордену піарів, в 1702 році будується кам’яний костел святого Антонія.
Перший храм на цьому місці був збудований у XVI столітті князем Костянтином Острозьким. Пізніше невеликий дерев’яний костел, згорів у 1601 році. Архітектором нового храму був Войцех Лєнартович, майстер любомирського цеху каменярів і каменотесів. Будівництво тривало аж 25 років.
Вибудований в індивідуальному стилі Войцеха Ленартовича з грою різновеликих об’ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон. Вежі мають ніші для скульптур у 2 яруси.
Костел кам’яний, зального типу з хорами, був орган. Західний фасад у стриманих формах бароко з тонкими пілястрами і двома бічними вежами зі сходинками нагору.
Костел стоїть пусткою та потребує реставрації, ніким не використовується.
Одночасно за кошти Любомирських спорудили і колегіум. Залишки його будівель збереглися поруч із костелом. Спочатку тут навчалося 18 учнів, однак, вже у 1784 році їх кількість зросла до 250. Ректорами колегіуму були відомі люди. Зокрема один із ректорів цього навчального закладу, Домінік Шибінський видав посібник з каліграфії, в якому упорядкував писемну мову поляків. Інші здійснювали переклади відомих класичних творів.
Ансамбль садиби графів Стецьких створено в кінці XVIII ст. за проектом італійця Д.Мерліні – придворного архітектора польського короля Станіслава-Августа. За переказами, садибу Ян Стецький отримав, вигравши в карти у 1773 році. Розташування на рельєфі та просторова композиція будівель типові для часу будівництва і втілюють принципи архітектури класицизму. Ансамбль складається з головної споруди – палацу – та двох симетрично розміщених флігелів, з’єднаних з палацом двома напіввідкритими галереями, кожна з яких у плані утворює чверть кола. Завдяки цьому перед головним фасадом палацу створено великий курдонер.
Палац (1788 р.) – двоповерхова, прямокутна в плані і витягнута в напрямку південь-північ цегляна будівля, перекрита чотирисхилим дахом. Головний фасад прикрашений чотириколонним портиком іонічного ордера, увінчаним розвиненим антаблементом з трикутним фронтоном. Фасад фланкують два ризаліти, в яких розміщено сходи, пов’язані з перехідними галереями.
Парковий фасад прикрашає спрощений портик на шість колон і балкон.
Флігелі (південний та симетричний йому північний) – це прямокутні в плані, витягнуті в напрямку південь – північ, двоповерхові цегляні будівлі з двосхилими дахами. Архітектурне оздоблення флігелів значно скромніше, ніж палацу, що обумовлено їхнім другорядним значенням. Основні елементи композиції фасадів – вдалі пропорції членувань і чіткий ритм прямокутних вікон 2-го поверху з горизонтальними сандриками та підвіконнями на кронштейнах.
Перехідні галереї (південна та симетрична їй північна) – одноповерхові цегляні споруди, перекриті невисокими двосхилими дахами. Вони складаються з двох паралельних стін, які в плані утворюють чверть кола. Одна з них (коло меншого радіуса), що звернена в бік курдонера перед головним фасадом палацу, прорізана трьома великими прямокутними отворами, обрамленими колонами тосканського ордера Стіна, звернена в бік парку (коло більшого радіуса), ззовні укріплена двома невеликими контрфорсами.
Сьогодні у приміщенні палацу знаходиться школа-інтернат
На в’їзді в село знаходяться залишки єврейського цвинтаря. Євреї в містечку жили з його заснування. Починаючи з 1760 року і протягом наступних дванадцяти років тут знаходився центр хасидського руху, а його другий лідер, Дов Бер з Межиріча, учень Шаал Шем Това, отримав призвісько за іменем містечка.До початку Другої світової війни в місті проживало близько 3000 євреїв. У жовтні 1941 року німці знищили в місті близько 1500 євреїв, а в серпні 1942 знищили більшу частину євреїв, що залишилися.
Текст Андрія Бондаренка, фото Романа Маленкова.