Наскельний живопис – один із найдавніших видів мистецтва. Більш того, науковці-історики за цими печерними зображеннями всерйоз намагаються відновити побут гомо-сапієнсів часів палеоліту, а також скласти уявлення про тодішній тваринний світ. Все ж таки художники – люди доволі освічені та інтелігентні, адже для малювання потрібен набагато більший рівень інтелекту, аніж для написання трьох усім відомих літер на стіні. (Я маю на увазі ДМБ, а ви про що подумали?)
Отож, наскельним малюнкам та й художникам загалом, можна вірити. І якщо обіцяний племенами майя апокаліпсис таки настане після проведення Євро-2012, то майбутнім цивілізаціям доведеться серед інших артефактів розбиратися і з численними нинішніми граффіті. А корисного матеріалу для вивчення там вистачає.
Тому далі буде невеличкий екскурс присвячений тваринам, що намальовані на Рівненських стінах
Розпочну з самого центру міста, із парку та його типового мешканця – Горобця. Пояснювальний напис поруч з малюнком натякає, що це Брат наш менший, любить пострибати із своїми друзяками на літньому денс-майданчику і полузати разом із знайомими дзернята. Ну та ще поцвірінькати із сусідами про погоду, політику й останні випуски Дому-2.
У тому ж таки центрі, в дворі магазину “антошка” можна зустріти ще одного меншого Брата, чи то вже сестру – Синицю Велику. На те, що Синиця саме Велика, а не якась там ГолубА, натякають її розміри на весь другий поверх та синьо-жовте забарвлення, як наша Велика Національна Ідея. 
Наступний Брат – це сіро-жовте казна-що на будинку №11 по вулиці Ст. Бандери. (Англо-мовні археологи, вивчаючи цю адресну табличку на будинку так і перекладуть St. Bandera street – вулиця Святого Бандери). Назва вулиці натякає, що в образі цієї Сойки, чи що воно таке, зображено бравого упівця в сірому однострої, що завзято поглинає червоних комісарів, наче ті ягоди калини.
Ще один представник крилатого братства – чи то дятел з головою крука, чи то крук з тілом дятла, а може щось ще зовсім інше, приміром якийсь Сорокопуд. Принаймні, на фоні всіляких Abibas’ів ті Dullce&Gibbona, що продаються на речовому ринку, де власне і зображено птаха, цей Сорокопуд виглядає дуже привабливо і гармонійно.
(До речі, написання фірмового Б’РАТ через апостроф натякає, що це псевдо ймовірно узято із перших літер імені й прізвища художника.)
Далі в нашому настінному орнітологічному довіднику йде синя птаха щастя (для хлопчиків) та червона птаха щастя (для дівчаток). Коли я вживу побачив цей малюнок, то став настільки щасливим, що вже точно і не пам’ятаю, де саме він знаходиться. Здається, десь на проміжку від Струтинської і до автовокзалу. Тож хто хоче собі щастя, то має добряче його пошукати містом.
Наступним в списку є чорний трафаретний голуб. Птиця миру хоча й трохи не мирного кольору, ще й спирається на маленькі кволі лапки, але, як то кажуть москалі, “худой мир лучше доброй ссоры”. Тож настінний птах гарно ілюструє собою те прислів’я.
Але перейдемо вже від птахів до вищого щаблю тваринного царства – до ссавців.
Коло Театральної ніжиться пузом доверху ось така Лисиця. Звичайний представник навколишніх лісів від Нетішина до Кузнєцовська. Від своїх чорнобильських побратимів наші Лисиці відрізняються лише тим, що не вміють світитися в темряві.
Деякі Лиси призвичаюються навіть до міських умов проживання, закінчують школи та вступають до університетів. На жаль, міська задуха від кількості вихлопних газів разом із шкідливим впливом привабливого для підлітків алкоголю та конопле-паління позначаються на їхньому вигляді. Щоправда, зовнішній вплив постійних бодунів компенсується модним шаликом та відвідинами культурних місць, як от художньої галереї на вулиці Петлюри, поблизу якої я цього Лиса й зафоткав. 
Гостро-соціальну тему підліткового алкоголізму продовжує зелений заєць, який вимахуючи пляшкою щось співає під музику Шопена (ну бо він на вулиці Шопена й намальований).
На сусідній плиті зображено того самого Зайця, але вже тверезого та в компанії друзів – схожого на тигра Кота і Пуделя, схожого на вівцю.
Поруч купа сонечок, або ж тарганів, що втекли із вивітреної заячої голови.
Уздовж Усті плаває ось такий мудрий Сом із козацькими вусами ще й оселедцем за вухом. Оскільки Сом, як і кожна порядна риба, розмовляє дуже-дуже тихо, то щоб зайвий раз не підвищувати голос він написав поруч себе на стіні своє рекламне гасло: “Легалізую благість”.
А оскільки мова пішла про благість, то неможливо не згадати іще про одне чудо боже – незнищенну тваринку Vовчік. Його лик, немов святі ікони, проступає навіть крізь нову фасадну фарбу і невсипущим оком стежить за перехожими біля краєзнавчого музею. Тож коли хто буде проходити вулицею Драгоманова, то не полінуйтесь відшукати на стіні зображення Vовчіка, аби доторкнутись до нього і набратися життєдайної святості.
😉
Текст та фото Вадима Постернака 
posterrr
