Для України, особливо Центральної, подібні до Гранівського монастиря атракції зовсім не характерні – православні храми розписані ззовні можна зустріти в Молдові та Румунії, але на Вінниччині… Зовнішні розписи, зробили із доволі простенького єпархіального, за стилем, монастирського собору, колоритний шедевр, який, на жаль, нині руйнується, й втрачає у величі.
Гранівський монастир розташований зовсім не у Гранові (у Гранові стоїть величезна мурована церква, яка є близнюком зруйнованої більшовиками церкви, яку звели на місті Десятинної), а за 10 км від цього колишнього містечка, за маленьким селом (всього 55 мешканців) Тишківська Слобода. Дорога погана – бруківка і грунтівка. Заїдете у Тишківку – запитайте краще місцевих, щоб даремно не блукати.
Згідно із легендою його заснував афонський чернець Онуфрій, який посилився недалеко від Гранівського замку (нині й сліду немає) й викопав цілющу криницю. Згодом, навколо криниці з животворною водою, зріс монастир.
Про будівлі, зведені в монастирі до 19 століття, ніякої інформації не зберіглося. В Інтернеті ходять якісь дані про архієрейський будинок – я такого не побачив, хоча там є будівлі, в яких мешкають ченці, є господарські будівлі – все радянського та сучасного періоду, а от із старовини чітко виділяється головна окраса монастиря – Успенський собор. Цей храм звели у 1867 році в поширеному тоді, так званому, єпархіальному (типу неоруському) стилі. Цегляний куб із п’ятьма банями (головна, більша у центрі) та прибудована до нього дзвіниця із шатровим верхом, в стилі московської глубинки – все дуже просто. Але прекрасні розписи, які виконали не лише всередині, але й на зовнішній поверхні стін, зробили храм особливим, і відомим на весь край.
У 1925 році більшовики закрили монастир. В радянський період тут була колонія для безпритульних та військова частина. Під час Другої Світової війни при артобстрілі зруйнували Преображенську церкву – от тоді то Успенський собор залишився у монастирі єдиним храмом. В повоєнний період він був узятий під охорону, як пам’ятка архітектури національного значення. Був період, коли навіть намагались пореставрувати зовнішні розписи (нам розповіли, що до цього якось був причетний Богдан Ступка).
В Інтернеті є гнівні скарги на ортодоксальність місцевих ченців, які забороняють фотографувати. Але під час нашого візиту ченці справили досить приємне враження, навіть виділили нам екскурсовода, який все показав і розказав, і фотографувати дозволяв. Хто зна, можливо все змінилося, і можливо зміниться на краще доля собору, який всередині відреставрований, а от зовні тиньк лущиться разом із унікальними розписами.
Текст та фото Романа Маленкова
