Колишнє містечко Муровані Курилівці, що за сотню кілометрів від Вінниці, передовсім відоме палацом Станіслава Дельфіна Комара початку XIX століття, старовинним ландшафтним парком і мінеральною водою «Регіна». Але жоден путівник не згадує, що тут можна побачити унікальні пам’ятки єврейської історії.
Вважається, що суцільна «штетлова» забудова збереглася лише в Шаргороді, а в інших містечках — лише поодинокі будинки. Як виявилося, в Мурованих Курилівцях кілька кварталів традиційної єврейської забудови майже не зазнали перебудови.
Дивно, що цей райцентр, де й сьогодні можна з головою зануритися в атмосферу справжнього штетлу, повністю відсутній на картах «єврейського туризму». Євреїв тут вже майже немає — у всьому селищі їх залишилося… п’ятеро (станом на час коли автор там побував. Не виключено, що сьогодні їх вже й немає).
Навіть у післявоєнні роки більшість мешканців кварталу були євреями. Попри те, що значну частину громади нацисти знищили в серпні 1942 року, багатьом вдалося врятуватися в румунській зоні окупації. Румуни не надто старанно реалізовували політику Judenfrei.
Місцеві бабусі й досі з ностальгією згадують вечірні посиденьки на галереях єврейських будиночків із подругами-єврейками. Господині приносили смаколики — щоб пригостити й похвалитися майстерністю, пили чай, насолоджувалися вечірньою прохолодою, пліткували й співали пісень — українських, єврейських та «з телевізора».
Масовий від’їзд почався наприкінці 1980-х. Їхали в міста, частіше — в Ізраїль. Муровані Курилівці — депресивне селище, перспектив не було. Будинки просто залишали — хоча квартал у самому центрі, продати їх було нереально. Кому потрібен антикваріат із тріщинами, ще й без подвір’я?
Саме ця депресивність поки що рятує єврейську забудову від знищення. Якби селище було трохи багатшим — усе давно знесли б або перебудували. Але, як кажуть, немає лиха без добра. Якби все це впорядкувати, Муровані Курилівці могли б стати центром єврейського туризму — популярного серед американців та ізраїльтян, чиї бабусі й дідусі родом звідси.
Сенсація на кладовищі
Найнеочікуваніше відкриття сталося на місцевому кладовищі. Надгробки тут невеликі, одноманітні, майже без декору (окрім поодиноких магендавидів). Такі поховання типові для дуже бідних громад кінця XIX — першої половини XX століття.
Але раптом — пентаграма, прорізана по центру мацеви! Поруч — ще один пам’ятник із п’ятикутною зіркою. А трохи далі — абсолютно традиційна традиційна мацева, прикрашена… серпом і молотом! Правда серп і молот тут чомусь догори дриґом. Як з’ясувалося вона датується 1926 р.
Після консультацій зі спеціалістами можна сміливо сказати: такого немає більше ніде у світі.
Для пізніх єврейських надгробків характерна зірка Давида — найвпізнаваніший символ єврейства. Але справжнім символом вона стала лише наприкінці XIX століття. Раніше магендавид іноді з’являвся як містичний оберіг.
Ймовірно, п’ятикутні зірки й серп із молотом на мацевах теж були оберегами — але не для мертвих, а для живих.
Надгробок із пентаграмою стоїть на могилі «жінки поважної» — 70-річної Сари бат рабі Шмуеля Хаселевої (прізвище вказано російською), яка померла в 1937 році. Мацева абсолютно традиційна, окрім пентаграми. Навіть формулювання «жінка поважна» — класичне для жіночих поховань. Важко уявити, що старенька донька рабина була палкою комуністкою, щоб її могилу прикрасили символом більшовиків.
Навіщо родичі наносили такі «прикраси»? Відповідь — у даті: 1937 рік. Це пік репресій. Євреї Мурованих Курилівців були особливо вразливі — майже всі мали родичів за Дністром (кордон з’явився лише в 1918-му). Ідеальні «румунські шпигуни». Тож комуністична символіка — демонстрація лояльності, спроба захистити себе й близьких від репресій.
Ці «комуністичні мацевот» потребують детального дослідження. Треба очистити пам’ятники, прочитати епітафії, а потім — шукати в архівах, ким були ці люди й їхні родичі.
Текст та фото: Дмитро Полюхович
Увага: Наразі можливі зміни, – містечко автор відвідав 5 років тому
