У Бабині мешкає близько 1200 жителів. Село не велике, але й не мале. Розкидане. Старовинне – відоме ще з 1550 року. За пів тисячоліття багацько всього сталося у Бабині, але нині найважливішим, на нашу думку, є 1862 рік – це рік, коли власники Бабина, магнати Ярошинські, збудували цукровий завод. 150-річне підприємство працює ще й досі, і здається, що усе в Бабині приурочене до заводу, навіть двоє п’яниць, які вже зранку сиділи сині, як чіп, біля сільської крамниці, й ті щось верзли про завод. Але найцікавіше у Бабині зовсім не завод.
Палац Ярошинських.
Серед Бабинських цікавинок найпершим варто оглянути палацово-парковий комплекс Ярошинських. На березі мальовничого ставу, у затишній тіні старезних дерев, стоїть класицистично-неоренесансний палац. Дуже нічогенький. Двоповерховий і достатньо великий. Нині це звичайний житловий будинок, для працівників цукрового заводу. Збудували палац у 1863 році. Поряд кілька господарських будівель та погрібників. Навколо мурована огорожа. Біля паркової брами стоїть ще одна старовинна будівля, дві стіни якої, муровані із бута. Близькість ставка і греблі, розташування на самісінькому краєчку берега і бутова стіна, навели на думку, що колись то був водяний млин.
Будинок управляючого.
Млин.
Церква у колишній голубянтні.
Від палацу можна пройти до однієї із гребель (а їх тут багато), якою перебратись на інший бік. Там ще одна «панська» будівля. Можливо то був будинок управляючого – місцеві мешканці точно не знають. Великий дерев’яний будинок обклали цеглою, мабуть у радянські часи, залишивши лише ганок. Ганок настільки красивий і цікавий, що не змогли розвалити. Нині в будинку кілька квартир.
Далі, вуличкою навколо ставочка, доходимо до розкішної червоної модернової будівлі, схожої на палац. Це колишній шпиталь, збудований Ярошинськими у 1915 році. Нині тут школа.
Колишній шпиталь, нині школа.
Поряд із цукровим заводом багацько різноманітних старовинних будинків. Із невеликими вікнами та, навіть, баштами, вони схожі на якісь фортифікації, але то переважно комори. Є і церква. Видно, що її влаштували у будинку, не сакрального призначення. Мені здалося, що то була водонапірна башта, але місцеві сказали, що то «якась панська голубятня». Доволі симпатичне житло для голубів.
Є у Бабині гарний вокзальчик, теж модерновий. Але до нього ми не поїхали – нас збила із пантелику назва станції – «Дашівська». А у Дашеві ми вже бували раніше. Виявилося, що залізничники знову щось наплутали, і Дашівська станція опинилася у Бабині. Ну нічого, є привід повернутися.
Текст та фото Романа Маленкова.
