Про Брацлав, що на Вінниччині, можна писати довго та багато, оскільки його історія дуже давня, багатогранна та напрочуд цікава.
Королевське місто, центр Брацлавського воєводства, місто з магдебурзьким правом, полкове місто під час Хмельниччини, колиска брацлавського хасидизму – все це Брацлав, із його як періодами значного піднесення, так і кривавими трагічними сторінками історії.
Вікіпедія пише, що Брацлав вперше згадується в літописах у ХІІ ст., дехто посилається на письмові джерела литовського літопису від 1362 р., а от Дмитро Малаков писав, що Брацлав згадується ще у вірменьських літописах 1059 року, як місто, з яким вірмени вели торгівлю.
Свого часу тут була одна з настаріших з відомих фортець на Поділлі, що протягом довгого часу була центром історичних подій; замок збудували ще за Коріатовичів, близько 1360-х років. Зараз від нього нічого не залишилось, про нього хіба що нагадує Замкова гора.
Я не буде переказувати всю історію Брацлава, це займе не один десяток сторінок, зупинюсь лише на моментах, пов’язаних з тим, що довелось побачити при перебуванні у містечку. Під час дводенної подорожі Вінниччиною Брацлав був останнім, швидко насувались сутінки, часу було обмаль, тому побачити вдалось небагато, а ще ж чекала неблизька дорога до Києва.
Отже, що побачили:
1. Бароковий костел Матері Божої святого скаптулярію, що був заснований у 1743 році. На костелі є дата “1884”, проте вона відноситься до перебудови храму у 1865-1884 рр. У часи радянської влади костел був закритий, а його приміщення слугувало будинком культури. Тоді ж зруйнували дві шикарні готичні вежі, які були окрасою храму, з хрестами. На архівних світлинах можна бачити, яка то була краса.
2. Старий кіркут на високому пагорбі. Найстаріші мацеви офіційно датують 1800 роком, хоча, напевно, там можна віднайти і більш давні. Євреї проживали в містечку дуже давно і великою громадою. Брацлав є колискою окремого напряму в хасидизмі, так званого брацлавського хасидизму. Засновником його був один з найвідоміших цадиків ребе Нахман із Брацлава. Хоча народився він у Меджибожі, був правнуком засновника хасидизму Ісраеля Баал Шем Това, виріс у його домі, але саме з Брацлавом пов’язані його основні роки діяльності та просвітництва. Ребе Нахман різко виступав проти деяких лідерів хасидизму, звинувачуючи тих в занепаді хасидського руху, а у відповідь сам зазнавав нищівної критики , в тому числі щодо порушення моральних принципів (цадик Ар’є Лейб із Шполи).
(Я не є знавцем в релігієзнавстві, тим більше у течіях хасидизму, тому заглиблюватись в те, в чому не знаюсь, не буду).
Саме тому ребе довелось кілька разів змінювати місце проживання. Врешті решт він осів у Брацлаві.Тут же познайомився з ребе Натаном Штернгарцем, який став його учнем, найближчим послідовником і згодом присвятив своє життя для збереження пам’яті вчителя та поширення його вчення. Похований ребе Нахман, за його заповітом в Умані, перебувабчи в якій, помер від сухот. До його могили щорічно приїздять паломники зі всього світу. А от саме на старому кіркуті Брацлава похований його вірний соратник ребе Натан. В усипальниці-огелі, окрім нього поховано і його тестя Давида Цві Ойербаха, головного ребе Шаргорода. Там же, на кіркуті можна знайти поховання родини Солітерманів (власників млина у Брацлаві, про це буде далі), яка стала жертвою погромів у квітні 1919 року.
У Брацлаві протягом 1918-1921 років відбувались єврейські погроми, в цей період їх налічують щонайменше 14. Створювались загони самооборони, на захист єврейської громади стали також старообрядці, яких теж було у містечку чимало. Під час цих погромів було вбито більше тисячі євреїв та спалені їх оселі. Враховуючи також тотальне знищення євреїв під час німецької окупації, бачимо результат – ще перед першою світовою війною єврейська громада Брацлава налічувала до 6000 євреїв (це близько половини мешканців, в місті була синагога та 6 молитовних будинків), в 1923 році – 2000 (третина мешканців), перед другою світовою – 1000 (чверть), а зараз лише близько 40.
3. Млин, вірніше цілий млинарний комплекс. Збудований він, ймовірно у 1903 році (саме ця дата присутня на будівлі сушарки, хоча млин, за джерелами, вже існував у 1887 році, моживо інший?), багатим євреєм-підприємцем, купцем 3-ї гільдії Яковом (Янкелем) Солітерманом у підніжжя Замкової гори, складається з кількох частин, і навіть зараз виглядає грандіозно. Ліва частина стоїть без перекриттів та дивиться на світ вибитими вікнами (не рахував, але десь читав, що їх біля 60). Права частина, кажуть, була перебудована вже в 50-х роках ХХ ст., в ній ГЕС, яка працює і донині. Свого часу на млині працювало до 150 робітників, і він, маючи три водяні турбіни та дизельний двигун, вважався одним із сучасніших на той час. Навпроти, трохи в стороні – вже згадана сушарка, і саме в ній зараз мелють зерно.
4. Садиба, про колишнього власника якої мені не вдалось взнати, і в якій зараз розміщується селищна рада.
В Брацлав планую ще повернутись, багато цікавого залишилось не побаченим, а саме:
– православна Миколаївська церква, початку ХІХ ст.:
– старообрядська дерев’яна Покровська церква, будівництва періоду 1905-1912 років (громада старообрядців була досить численою, близько 20-25% мешканців. Взагалі, можемо бачити релігійне розмаїття: православні, католики, іудеї (в тому числі хасиди), старообрядці, і всім у Брацлаві знаходилось місце);
– садиба архітектора Авраама Шойхета, колись тут розміщувався краєзнавчий музей, а наразі облаштована музична школа. Під музей віддали лише одну кімнату бібліотеки, як на мене, цього дуже замало для містечка з такою багатою історією. Неподалік від будинку – пам’ятник брацлавському полковнику Нечаю;
– будівля колишньої в’язниці з арковими воротами на території психіатричної лікарні-інтернату, кажуть, що в ній під час етапування деякий час перебував Устим Кармелюк. Такі в’язниці будувались в Російській імперії за типовим проектом Адріяна Захарова;
– пам’ятник військовій польовій кухні, що була винайдена місцевим мешканцем полковником А.Ф.Турчановичем. Скоріше, не винайдена, а вдосконалена, і саме в такому вигляді польова кухня використовувалась у військах десятиріччями. Зберігся і будинок, в якому проживав Турчанович;
– школа/гімназія, 1911 року, в якій під час війни був трудовий табір, наразі теж школа;
– будинок лікаря Ісраеля Авербуха, теж жертви погромів 1919 року, нині хлібопекарня, а також лікарня Авербуха, 1915 року, нині поліклініка;
– пивзавод, що знаходиться під замчищем та діяв з 1873 року. Зараз вже років 20 як не працює, а територія викуплена євреями. Вважають, що одна з будівель заводу була синагогою ребе Нахмана, тому це місце святе. У всякому випадку, то не є Великою Брацлавською синагогою, яку знесли у 1934 році, якраз у її 100-річний ювілей. Не перевіряв, але кажуть, що пивзавод внесено в перелік пам’яток;
– декілька збережених типових єврейських будинків, в тому числі будинок на Ринковій площі, припускають, що це один з колишніх молитовних будинків;
– будинок з колонами при в’їзді до містечка, де колись, до 1917 року, був “будинок терпимості”,
а також хочеться трохи довше побродити вуличками містечка, що дихають історією.
Додаю до опису кілька архівних світлин кінця ХІХ – початку ХХ ст., частина яких належить авторству брацлавського міщанина П.М.Костецького, власника відкритого 1900 року фотосалону, який за свої роботи отримав золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
