Антопіль – невеличке село Томашпільського району Вінниччини. Площа 1,216 км². 27 га з них займає психоневрологічний інтернат з парком. А на супутниковій карті взагалі здається, що це майже третина села.
Все це колись було територією палацо-паркового комплексу Святополк-Четвертинських, без перебільшення, однієї з перлин Вінниччини. І навіть, погана, м’яко кажучи, дорога, що веде до Антополя, не повинна стримувати мандрівника, щоб побачити цю красу.
Рід Святополк-Четвертинських походить з Рюриковичів, і є версія, що додавання в прізвищі “Святополк” є відсилкою саме до сина Володимира Великого, Святополка. А первісно резиденція князів була на Волині, у Четвертні. Як би то не було, а одна з гілок роду оселилась на Поділлі, і мала тут безліч маєтків.
Що стосується Антополя, то все почалось з парку. Брацлавський каштелян, Антоні Ян Непомуцен Святополк-Четвертинський, що володів тутешніми землями, в 1780х роках закладає тут чудовий парк. Заснований він був на основі лісового масиву, і досі в парку є велетні-ясени, яким по 300-400 років. Крім ясенів, цілі гаї утворюють сосни, дуби, в’язи та каштани. Якщо ще додати особливості ландшафту, з каскадом ставків з містками, а також уявити мармурові сходи, лави та скульптури, що були тут в ті часи, то картина вимальовується райська. Є оповіді, що парк відвідував Пушкін, гостюючи в Тульчині, і один з дубів так і називають досі – “Пушкінський дуб”. Територію парку оточують автентичні мури.
У парку, на пагорбі Четвертинський будує, як власну резиденцію, класицистичний палац, завершення якого припадає на 1830 рік. Парадний фасад має галерею з 4 іонічними колонами. Перед фасадом – мармуровий фонтан. Того ж року князь помирає, у поважному віці, 86 років.
В 1870х роках маєток переходить у володіння Карла Йосиповича Ярошинського, людини дуже заможньої, банкіра, фінансиста, підприємця, власника багатьох цукрових заводів. Ближче до кінця XIXст, Ярошинський добудовує палац, додавши до нього з боків два одноповерхових флігелі в неоренесансному стилі.
Вже на початку XXст. за Ярошинського до ансамблю додаються господарчі споруди: стайня, льодовик, гараж, голубник, склад, сторожка та брама.
На власні очі не бачив, цей привілей мають робітники інтернату та їх підопічні, але пишуть, що в палаці збереглись мармурові каміни та вишукана ліпнина. А ще є легенда, що з палацу і до сусідньої Марківки веде підземний хід.
В радянські часи палац перетворили в будинок відпочинку, потім тут розмістили будинок престарілих, а з 1986 року – психоневрологічний будинок-інтернат, що діє донині. До речі, за установою закріплено 66 га с/г земель, є свій власний млин, крупорушка, пекарня. (Ненароком порівнюєш з монастирем).
Можна сказати, що цьому палацу пощастило, на відміну від багатьох інших палаців, садиб, які перебувають в напівзруйнованому чи зруйнованому стані.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
