Ось такі палаци, як палац Протасова-Бахмєтєва у Тиманівці Тульчинського району Вінниччини, мені дуже подобаються. Невисокий, 1-2 поверхи, але якийсь суперзатишний, “повітряний”, навіть “іграшковий” як з якогось конструктору, він наче у казці, пристосований для того, щоб відпочивати душею. Звичайно ж, не в такому занедбаному вигляді. А ще порівняно недавно тут розташовувався санаторій, і все виглядало зовсім по іншому.
Згадуючи тиманівський палац, як правило, пов’язують його з Протасовими-Бахмєтєвими, обо з Шеремєтєвими, та обходять і’мя Толлі, проміжного власника. Проте, Володимир Іванович Толлі теж був цікавою особистістю, та багато зробив в маєтку. Але про все по порядку.
Перша писемна згадка про Тиманівку відноситься до 1606 року. Це було звернення до суду одного пана з позовом на іншого про повернення біглих селян. 1654 року козаки мали під Тиманівкою бій з військом Потоцького. З XVII ст. Тиманівкою володів рід Четвертинських і можливо вже в кіінці XVIII ст. палац, про який йде мова, в тому чи іншому вигляді вже існував.
Через повторний шлюб з княжною Наталією Готфрідівною Святополк-Четвертинською маєток переходить до генерала від інфантерії Олексія Миколайовича Бахмєтєва (а ще є версія, що банально виграв у тестя в карти. От вже ж сімейні справи…) До речі, першою дружиною Бахмєтєва була Вікторія Потоцька, дочка власника Тульчина Станіслава Щенсного Потоцького, і вона померла за три роки до того. Друга дружина була багато молодшою за чоловіка. Якщо зважати на невизначенність точної дати народження Наталії Четвертинської (чи то 1800, чи то 1816), то різниця у віці становить 23-42 роки.
О.М.Бахмєтєв був знатним воякою. Герой Бородіно, що під час битви втратив ногу, мав безліч нагород та інших відзнак. Звичайно, що після поранення у боях Бахмєтєв участі вже не брав, проте ще деякий час військову службу не полишав, наприклад, був до 1814 року військовим губернатором Смоленська, потім до 1816 року – військовим губернатором Кам’янець-Подільського. З 1816 року – намісник Бесарабії, а з 1828 року – Нижегородський, Казанський, Симбірський та Пензенський генерал-губернатор. Був членом Державної ради. Мав дочку Варвару від першого шлюбу та сина Миколу від другого. Помер Бахиєтєв 1841 року і похований у Тиманівці.
Ще за життя Олексія Бахметєва, у 1838 році, Тиманівка отримує статус містечка. Після смерті батька маєток успадкував його син Микола Олексійович. Напевне, управлінням спочатку займалась молода вдова, мати Миколи, якому виповнилось лише 7 років. Бахметєв-молодший також був військовим, дослужився до генерал-лейтенанта. В 1856 році до прізвища Бахметєв, за заповітом двоюродного діда та за згодою імператора додається Протасов, таким чином Микола Олексійович та його нащадки могли йменуватися графами Протасовими-Бахметєвими. З 1890 року він – головний керуючий імператорською канцелярією по установам імператриці Марії, як і батько, був членом Державної ради. Але це вже було потім, після продажу маєтку. Скоріш за все основа палацу, який ми зараз бачимо, в його вигляді, закладалась ще при старшому Бахметєві.
В 1867 році графом була побудована церква св.Ксенії, нині її вже нема, Дмитро Малаков писав, що вже у 80-х роках XXст. вона перебувала у стані руїни.
Маєток Протасовими-Бахметєвими був проданий ближче до кінця XIXст. статському раднику, юристу за фахом, Володимиру Івановичу Толлі, уродженцю Києва, сину Київського міського голови. Оскільки діяльність В.І.Толлі була пов’язана з державною службою, з необхідністю постійного перебування в Києві, то й проживав він в основному на Київських Липках. З 1900 року працює в Міністерстві внутрішніх справ, з 1907 року – почесний мировий суддя Київського та Ямпільського округів, гласний Київської міської думи. Мав семеро дітей, один з синів, Володимир, був одружений на доньці прекрасного маєтку в Самчиках, Михайла Шестакова.
На картах другої половини XIX ст. Тиманівка входила до агломерату поселень, окрім Тиманівки це також Липівка, Бурянівка, Дранка, Федорівка та Свинокривда. В документах кінця XIXст. Толлі зазначається як власник Тиманівки (із приєднаними Свинокривдою та Бурянівкою) та Липівки. Нині все це офіційно Тиманівка. За Толлі в містечку існувала винокурня. Дмитро Малаков писав про наявність будинку з баштою та годинником, це школа, що збудував Толлі. Його коштами також була збудована лікарня.
За документами, станом на 1903 рік Толлі ще володів маєтком, а вже в інших документах за 1911 рік вказується новий власник – граф Олександр Дмитрович Шереметєв. Отже, зміна власників відбулась в цей проміжок часу. Читав, що граф купив маєток у 1909 році, але посилання на документи не знайшов. Сам В.І.Толлі перебрався до Санкт-Петербургу, після жовтневого перевороту емігрував до Франції, помер та похований в 1931 році неподалік від Парижу.
Купуючи маєток у Тиманівці, Шереметєв додав його до безлічі своїх інших маєтків, які були аж в 14 губерніях Російської імперії. Олександр Дмитрович Шереметєв – представник давнього графського роду. На час придбання Тиманівки він вже мав високі титули та чини, в тому числі придворного шталмейстера, флігель-ад’ютанта та генерал-майора імператорської Свити.
Граф Шереметєв мав у житті дві пристрасті – музику та пожежну справу.
Прихильнісь до музики можна пояснити. З молодих років граф брав уроки музики, вокалу та вміння диригувати. Пізніше він навіть сам почав писати духовну музику, організував симфонічний оркестр з хором та давав концерти, був аж до 1917 року начальником співочої капели при імператорському дворі.
Школа. Стара частина збудована де Толлі.
Колишній будинок економа. Нині музей Суворова.
А от звідки взялась любов до пожежної справи? Ще у 1884 році Шереметєв засновує пожежну команду, яка вважалась зразковою. Далі – більше. Шереметєв власним коштом видає журнас “Пожежник”, за його подачею створюється Російське пожежне товариство, яке граф сам і очолив. Про графа розповідали цікаві речі. Навіть якщо він був десь на балу, і в цей час у Петербурзі виникала пожежа, графа негайно повідомляли, він тут же все кидав та поспішав на місце події. А ще переповідали, що коли у когось із селян будинок був занадто вітхим, граф будував для власників новий, старий наказував підпалити і тут же відразу гасити пожежу. Можна розцінювати це як завгодно – від відпрацювання роботи пожежників під час тренування до вмілого приховування маніакального захоплення вогнем (чи його гасінням). Але у любому випадку, незважаючи на екстравагантність окремих вчинків графа, саме завдяки йому пожежна справа в той час дійсно досягає нового, небаченого раніше рівня.
За Шереметєва у палаці був добудований фронтон на парковому фасаді, розширений парк, в якому висадили екзотичні дерева, проведено освітлення вулиць (це було дуже прогресивно та небачено – зробити село електрофікованим).
Після 1917 року граф Шереметєв емігрував до Фінляндії та проживав там ще у одному своєму маєтку, а через 19 років переїхав у Францію, до Парижу.
В 1918 році Котовський влаштував у колишньому палаці комуну. З кінця 20-х років тут розміщувався туберкульозний диспансер, а з 1936 року – туберкульозний санаторій Під час війни, за румунської окупації, це була дача губернатора Трансістрії, а після війни та аж до 2016 року – знову санаторій, щоправда головні корпуси перестали використовувати з початку 1990-х, і вже з тих пір палац руйнується, хоча і є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Що ще цікавого можна побачити в Тиманівці.
Заслуговує уваги колишній будинок керуючого, збудований ще аж в 1767 році. Під час розташування армії Суворова із штабом в Тульчині, полководець досить часто проживав у Тиманівці, саме в цьому будинку, оскільки в цій місцевості проводились військові навчання в польових умовах. З 1947 року тут музей Суворова. Поруч знаходиться збудована у 1912 році будівля контори графа Шереметєва, нині це музей села, біля нього встановлений трактор періоду колективізації. Також в Тиманівці біля ставка можна побачити залишки двох шереметєвських заводів – пивоварні та цегельного заводу. При вході в колишню пивоварню, яка колись величаво називалась “Тиманівський паровий пивоварний завод графа О.Д.Шереметєва” вже потьм’янівша вивіска – “Тиманівський млинокомбінат”.
Пивоварня.
P.S. Зараз палацом та парком в Тиманівці опікується Александр Безбах , який слідкує за ними, власноруч прибирає територію, організовує земляків на толоку, де треба – підлатати, підмурувати, щоб хоч трохи підтримувати палац, або уповільнити його руйнацію від часу та негод. Але, звичайно, зусиль таких поодиноких людей, що вболівають за долю історичної спадщини села, недостатньо. Потрібна підтримка на різних рівнях.
Якщо будете в Тиманівці, раджу зустрітись з паном Олександром, цей приватний чоловік з радістю проведе екскурсію та багато чого розповість цікавого. Про Тиманівку, маєток та його власників він може розповідати годинами.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
