Чесно кажучи, я тільки минулого року дізнався, що у Вінниці існував такий готель, як Франсуа. Завжди вважав, що ця чотириповерхова частина будинку із магазином Мегаспорт – всього лише продовження готелю Савой, що це один і той же будинок. Тому що вони і в схожому модерному стилі побудовані, і фарбувалися весь час однаковими кольорами.
А от і ні, насправді це два різні готелі-конкуренти. Причому конкуренти споконвічні. Обидва готелі будувалися паралельними темпами і постали городянами у всій своїй красі майже одночасно, рівно 100 років тому.
Савой, перевершив свого сусіда кількістю поверхів і технічними наворотами того часу (перший у місті ліфт). Та й кутове розташування Савоя виявилося набагато презентабельніше, тому про нього до цих пір всі вінничани пам’ятають, як про надзвичайно цінну перлину архітектури. У той же час, сусідній Франсуа за минуле століття змінився куди менше, і донині зберігся зовні майже в первісному вигляді. Хіба що, позбувся парочки декоративних елементів на фронтонах (це такі виступи над дахом, якщо хто не зрозумів), та обріс кондиціонерами, як опеньками.
Ось і стара фотографія для порівняння, сперте з педівікіі. Ще раз нагадаю, що високий кутовий будинок в п’ять поверхів плюс мансарда – це Савой. Франсуа – відразу за ним і чотириповерховий.
Ну та вистачить тріпатися, пора дивитися на Франсуа більш уважно.
Як бачимо, балкони досі хизуються столітньої кованими гратами в стилі модерн. Стіни прикрашені ліпним орнаментом, а напівколони між вікнами вінчає голова невідомого звіра. Під столітнім шаром фарби важко вгадати, що за тварина там сховалося. Швидше за все, що лев, хоча і на кінську голову теж схоже.
Ще одні ковані грати служать огорожею на даху.
Більше на фасаді нічого цікавого немає. Вивчати різноманітність марок євровікон та кондиціонерів немає найменшого бажання, тому вирушаю через підворіття у двір. Добре ворота з адідасівськими емблемою, що перегороджують шлях в підворіття, виявилися відкритими.
У підворітті сховалися двері чорного ходу. Судячи з усього, там зараз чи то комірчина з інвентарем для прибирання приміщень і всяким мотлохом, чи то вхід в який-небудь підвал.
Сам двір глухий і невиїзний, з двох сторін обгороджений будинками, а з решти – сараями та гаражами. 
Це я став спиною до гаражів і фотографую підворіття, яким сюди зайшов.
Переводжу погляд ліворуч.
У кутку видніються вікна ще однієї сходової клітки. Нечисленні балкони, що виходили раніше у двір, обсипалися, як осіннє листя. Тепер колишні балконні двері на верхніх поверхах можуть знадобитися хіба що самогубцям.
А це я вже з сусіднього двору фотографував, щоб було видно світловий ліхтар на даху. Так-так, ця скляна теплиця служить для освітлення парадних сходів.
Втім, досить ходити навколо. Виходжу з дворів на Соборну і лізу всередину.
Відразу ж за вхідними дверима на стелі збереглася декоративна розетка. Напевно, тут колись висів розкішний канделябр. Шкода, що тепер його вже не побачиш.
Проходжу вглиб до сходової клітки.
Під сходами два мужика вивантажують якісь коробки і заважають мені фотографувати. Не навмисне заважають, просто місця в коридорі замало і вони все собою затуляють. Доводиться трохи почекати, поки вони обидва пірнуть під сходи за черговою порцією коробок.
Піднімаюся по сходах вище.
З батареєю явно поскупилися. На одному з прольотів є і повноцінна батарея на всю ширину ніші, тільки кадр з нею не вдався.
Погляд вгору.
Ура! Я бачу світло в кінці сходыв! І, чорт візьми, яка ж тут красива решітка сходових поручнів!
Таку решітку не гріх розглянути уважніше.
Коридори на поверхах теж огороджені гратами від сходів. Тільки ці клітини вже сучасні і нічого цікавого собою не становлять. За ними ховаються купи офісів всяких обленерго і центрів з усиновлення дітей. У самих коридорах сучасно і тоскно, вагонка і підвісні стелі.
Крім того, в коридорах людно, якісь незрозумілі черги за незрозумілими довідками та іншими бюрократичними папірцями. Краще повернуся на сходи і ще помилуюся ними.
Вміли ж раніше красиво будувати, стерво!
Шкода, звичайно, розлучатися з такою красою, але потрібно і міру знати. Спускаюся до виходу, милуючись мармуровими сходинками.
До речі, мармурові сходи збереглася на подив добре. Напевно, в радянський час тут майже ніхто не ходив, можливо навіть килими на сходах лежали. Якийсь партійний готель був, чи що? Хто з місцевих знає, просвітіть, будь ласка. А я піду тим часом для контрастності дивитися на під’їзд своєї панельній 9-поверхівки.
Текст та фото Вадима Постернака 
posterrr
