Знаєте, а мені навіть соромно. Адже я вже туеву хучу років прожив у Вінниці, коли на ПМЖ, а коли наїздом до батьків, але про ставку Ворошилова дізнався тільки тепер. Якось інша ставка у місцевого населення більше котирувалася – гітлерівська «Вервольф», хоча за великим рахунком там зараз і дивитися нема на що. Так, здоровенні брили цементу з покрученою арматурою валяються між кущами і деревами. Інша справа вінницька ставка радянського командарма, що сховалася в товщі гранітних скель на мальовничому березі Південного Бугу. До того ж і збереглася вона багато краще німецької, тому й товарний вигляд її краще. Але, про все по порядку.
Як дістатися:
Сідаємо на будь тролейбус, який слідує на вулицю Свердлова і їдемо до передостанньої зупинки, до військового санаторію. Можна і до кінцевої їхати, а там одну зупиночку назад пройтися, якщо боязно питати у кондукторші, де висаджуватися потрібно. У будь-якому випадку, доходимо до прохідної військового санаторію і сміливо йдемо всередину, не помічаючи написи «при вході пред’явіть перепустку». Вдень там пропускають абсолютно всіх, ні про що не питаючи. Інша справа, що вночі туди навряд чи пропустять, тому для досягнення мети доведеться лізти через огорожу, форсувати Буг або десантуватися з аероплана. Втім, я відволікся. Проходимо через КПП, та так і йдемо прямо по алейці повз чудернацькв скульптури, переступаючи час від часу жирних голубів, які снують туди-сюди, та білочок. Впираємося в багатоповерховий корпус діагностики чи ще якоїсь там медицини, обходимо його з будь-якого боку і спускаємося на першу доріжку до Буга, а там вже заблукати неможливо.
Якщо вийшли до покинутого пляжу з таким же покинутим причалом, то потрібно повертати ліворуч, вгору за течією.
А якщо вийшли іншими сходинками, то тоді ура – ми на місці. Бачите побілений будиночок з синім православним хрестом? – Це колишня караулка ставки Ворошилова. А хрест на ній тому, що тепер це Свято-Троїцький скельний храм, ось воно як історія повернулася.
Трохи історії:
Ставка Ворошилова – похмуре дитя геніїв радянської військової архітектури тридцятих років. Командний пункт (офіційно називався “СКАЛА”), чудово захищений і відмінно замаскований завдяки самій природі (ви бачили ці гранітні скелі, в товщі яких влаштовано бункер? – то-то!). Крім відмінного захисту бункер мав хорошу систему життєзабезпечення. Це ж не просто так нора в скелі, а цілий комплекс споруд, який включає крім штабних кабінетів ряд об’єктів життєзабезпечення від житлових кімнат (кімнат відпочинку) до дизель-електростанції і банно-прального комбінату (всього 28 підземних приміщень). Природно, такий об’єкт був суворо засекречений і крім всяких генералів-полковників на територию допускали лише обслуговуючий персонал за відповідними перепустками і власне сам караул. Однак війна внесла свої корективи. Драпати в 41-му довелося щосили, навіть з секретної ставки Ворошилова. Все, що не встигають вивезти доводилося знищувати, що б ворогу не дісталося. З тих пір і починається повільне руйнування об’єкта. Так, німців прогнали, приміщення бункера вцілому непогано збереглися, але ж вони вже були розсеречені бундесвером. До того ж і багато комунікацйї (як то вентиляція, гідроізоляція) були порушені. Особливого резону відроджувати тут захищений командний пункт не було. Однак і кидати такий об’єкт було шкода. Аж до 70-х років він все ще підлягав охороні, будучи самостійним військовим містечком. У ньому навіть намагалися один час влаштувати склади, але через порушені комунікації там нічого нормально не зберігалося. Так що в кінці 70-х або на початку 80-х бункер був остаточно покинутий.
Більш нова історія.
Так ставка Ворошилова і простояла кинутими катакомбами аж до 12-го липня 2003-го року, коли її було перетворено в Свято-Троїцький скельний храм. Храм успішно існує і понині. Ось, у них навіть свій офіційний сайт є http://skala.vn.ua/
Тепер же просто прогуляємося по територии ставки Ворошилова
Ось він, один з входів в бункер, освячений тепер православним хрестом. Те що в кадрі праворуч – храм, який був на попередніх фотографіях
А це вже сучасний дерев’яний церковний хрест над Бугом
Сходи, наверх, до санаторію. Судячи з усього, раніше на місці цієї купи дров розташовувалася курилка. А відразу за нею вже була огорожа з колючого дроту – підстави бетонних стовпів досі вгадуються.
ХЗ, що це було раніше. Можливо, якраз таки кімнати відпочинку, судячи з аж трьох дверей.
Ще один вхід у бункер (розташований між руїною та сходинками на попередній фотографії)
Власне, сам вхід, ось він. Раніше біля нього геокешери свою схованку з ніштячками ховали. Тепер там насрано, шукати скарб якось не хочеться, навіть якщо він є 🙂
Ну, на цьому як би і все. Всередину потрапити не вийшло, тому що ключі від підземель у священика, а його тоді не було. А шкода, говорять він добрий і розуміючий, і хорошим людям відкриває бункер. Ну що ж, тоді наступного разу буде привід повернутися.
Текст та фото Вадима Постернака 
posterrr
