Коли ти очікуєш побачити село із гарною старою церквою у центрі, а бачиш оточене потужними мурами середньовічне місто, із неймовірною площею, крутими кам’яницями, замком та розкішним собором – це не просто здивування, це майже шок. І саме так у мене було із Кремницею Kremnica. Це місто додалося до мого особистого топу населених пунктів, куди хочеться повернутися, хоч ніби усе вже побачив. Але ж може бути інший сезон, інша погода, інший настрій…
Головна площа Кремниці, церква святої Катерини та Чумна колона.
Ми готувалися до північної Польщі, а потрапили у західну Словаччину – ну так сталося. До Словаччини ми зовсім не готувалися, й змушені були цікавитись, підчитувати на ходу, вечорами доскладувати маршрут на завтра, намагаючись не пропустити щось цікавеньке. А інтернет скупенький до словацьких пам’яток – два-три слова – та й усе. Тому, серед більших і відоміших міст, Кремниця майже випала із поля нашого зору. Щастя, що не випала.
Кремниця не просто місто із замком, закуте у мури. Це легендарне місто, відоме на всю Європу. А у мене й асоціацій було, що назва схожа на наш Кременець. Від обласного центру – Банської Бистриці, сюди їхати 50 км, хоча відстань через гори – якихось 20 км, але через гори дороги немає. А Кремниця лежить серед гір, і саме гори забезпечили появу цього міста та його існування. Золоті гори.
Міські мури та брами.
Для історії гірництва Кремниця має неабияке значення. Тут вже у 10 столітті добували золото і срібло. Переважно золото. Місто рудокопів оточило себе потужними стінами – золото варто було охороняти, адже охочих відібрати його було дуже багацько. Зокрема й угорські королі хотіли золота, тому вони, після завоювання словацьких земель, заснували у Кремниці монетний двір, який нині є найстарішим у світі.
У 1328 році Кремниця стала вільним королівським містом (привілей надав король Кароль Роберт Анжуйський, він же заснував монетний двір), яке мадяри називали Körmöcbánya, німці Kremnitz, а латиняни Cremnicium. Вона отримала гірниче право й увійшла у союз семи головних міст гірників Угорщини. Кремниця перетворилася на таке собі місто із фентезі, де гноми добувають золото, й живуть переважно під землею. Так – на поверхні була лише невелика частинка Кремниці – головна частина була у штольнях, прокладених вздовж рудних жил, інколи аж на 15 км. В ті часи з’явилася назва Золота Кремниця – так багато добували тут золота.
Замок та церква святої Катерини.
В 14 столітті у Кремниці щорічно добували тону золота – це була половина усього світового видобутку і 5/6 європейського. Попутно виплавляли ще й три тони срібла, але то вже вважалося дрібницею. Звичайно, запаси вичерпувались, й через сто років добували вже 300-400 кг, а в 16 столітті – близько 170 кг на рік.
Кремниця була відома, не лише кількістю видобутого золота, а й провідними методами гірництва, які розробляли її майстри. Руду возили шахтними вагонетками – дивина – тоді ще ніхто не мав уявлення про залізницю. Горизонтальні багатокілометрові штольні оснащувалися вертикальними шахтами, для вентиляції та підйому руди. Усі шахтні механізми приводилися в дію водними колесами (як млини), які крутились водою Кремницького потоку. Щоб збільшити кількість води у потоці, гірники прокопали канал від ріки Грон, довжиною 21 км. Неймовірно – це все у 14 столітті.
Церква святої Катерини.
За часів короля Кароля Роберта Анжуйського у Кремниці почали чеканити золоту монету – дукати, які стали найпопулярнішою монетою Ценральної та Східної Європи. Спочатку це була репліка із дукатів венеційських та флорентійських, але згодом майстри із Кремниці почали зображати святого Ласло на реверсі та герб країни на аверсі. Популярність дукатів зберігалася до 19 століття. Він всю історію мав стандартну вагу – 3,55 г золота 980 проби – чистого золота в дукаті було 3,52 г. В Україні угорський дукат був не просто монетою – це була одна із найцінніших прикрас – дукач. Її чіпляли на буси, а інколи просто на мотузочці на шию. І оті дукачі, відомі за творами наших класиків, робили у Кремниці.
Згідно із збереженими записами, у Кремниці, за всю історію, було виготовлено 21,5 мільйон штук золотих дукатів – понад 76 тон чистого золота, і це лише в дукатах. Мешканці (гноми-рудокопи) мали купу привілеїв і пільг, зокрема виробляти вино, варити пиво і продавати усе. Міська рада і мер завжди вибиралися, а не призначалися. Отакі міста дуже подобалися німцям, тому, прийшовши сюди у 14 столітті, до кінця 17-го вони становили більшість населення і місто було німецькомовним.
Найстаріша церква Кремниці (під гонтом, біля башти) та костниця під нею.
Із вичерпанням покладів золота Кремниця вже не мала значення головного гірничого міста регіону, але процвітала торгівля, й багатство не переводилося до кінця 19 століття. Про це свідчить той факт, що у Кремниці у 1889 році було проведене перше громадське електричне освітлення на землях Угорського королівства.
Важко сказати, наскільки нинішня Кремниця є популярною серед туристів. Я був тут двічі, й обидва рази туристи були, в тому числі й німецькі (німці люблять свої колишні острови), але небагато. Старе місто повністю оточене стіною із баштами. Основа історичного центру – велика похила площа, оточена старовинними кам’яницями. Тут же монетний двір, який працює і нині – клепає словацькі євро. У центрі площі розкішна чумна колона, зведена у 1770-ті роки, а ліворуч, на пагорбі – замок. Цікаво, що цей замок – фактично укріплена церква; він абсолютно типовий для Трансільванії, але ми не очікували побачити щось подібне у Словаччині. Виявилося, що крім Кремницького, подібні замки є у багатьох містах, пов’язаних із гірничим промислом – Банській Бистриці, Банській Штявниці, Нітрі.
Замок був зведений 13-15 століттях. В центрі замку велика церква святої Катерини – прекрасний зразок пізньої готики, з високою дзвіницею. Поряд є ще одна дзвіниця. У замку кілька рядів стін, які будувалися у різні періоди. Від нижньої дог верхньої брами веде крита галерея – знову ж таки типовий елемент німецьких протестантських замків. Церква замість палацу феодала у замку, вказує на те, що громадою не керував феодал – в період свого розквіту це було місто протестантів, яким керували пресвітери та виборні керівники ратуші. У 18 столітті сюди повернулося католицтво – церкву святої Катерини перебудували у формах бароко.
Якщо піднятися на високу дзвіницю – ви побачите неймовірний краєвид долини та навколишніх гір, побачите ряди кремницьких кам’яниць, мурів та башт. В Кремениці варто затриматись години на чотири, не менше. А можна і на день-два. Це неймовірне місто, і чим більше їх таких, невідомих і крутих, тим більшою і цікавішою здається наша Земля, і тим довше хочеться жити, щоб усі ці міста побачити.
Текст та фото Романа Маленкова.
