Кежмарок Kežmarok не назвеш великим містом – тут близько 17 тисяч мешканців, і оглянути його можна години за три. Хоча у кожного свій темп, може комусь три дні знадобиться. Ми потрапили у Кежмарок після дрібніших Списької Бели та Подолинця, тому він вже здався великим. Та і пам’яток тут значно більше, і головною серед пам’яток є артикулярна дерев’яна кірха, внесена у Список Світової спадщини ЮНЕСКО. Її збудували місцеві німці-протестанти у 1717 році із тису та ялини, але нині дерев’яний храм закутий у кам’яний саркофаг, тому ззовні його фотографувати нецікаво а всередині заборонено. Але що ж це я так далеко забіг? А історія?
Протестанська артикулярна кірха. Об’єкт ЮНЕСКО.
Нова кірха, 1873-1892 рр.
Ну якщо вже згадав про німців, то відразу варто зазначити – як і більшість міст угорської області Спиш, Кежмарок розбудували німці. Назва міста походить від німецького Käsemarkt – ринок сиру. Ще у 1190 році тут було невелике поселення при жіночому кляштору, але міські права Кежмарок отримав у 1269 році, а у 1380 він став Вільним королівським містом.
У 1412 році у Кежмарку було підписано угоду про заставу області Спиш польському королу Ягайлу – угорці взяли великий кредит на війну з Венецією, але так і не повернули. Спиш перейшов під польську корону, але Кежмарок залишився в Угорщині, а у 1440 році місто стало резиденцією влади Спілки саксонців – було таке об’єднання в Угорщині в 15 столітті. Почався бурхливий розвиток ремесел і торгівлі – в місті з’явились ремісничі гільдії та значна кількість майстерень. У 16 столітті в Кежмарку було 263 майстерні – в Словаччині, на той час, лише в Кошице було більше – 265.
Замок.
Кежмарок лежав на великому торговому західно-східному шляху, що й сприяло його потужному розвитку. В 16 столітті від отримав Право зберігання (Ius stapulae), або Закон про склад. Відповідно до цього права, купці мали рухатись виключно у складі торгових караванів, і виключно чіткими торговими маршрутами. У містах, які мали Право зберігання, купці повинні були виставляти на продаж свій крам, при чому було декілька варіантів Права зберігання – абсолютне передбачало повну розпродаж товарів купця, відносне – торгівлю товарами певний період, а потім можна їхати далі. Виходило так, що хоч не хоч, але купці мали заїхати у Кежмарок і торгувати тут своїм крамом. Але подібний стан не подобався сусідньому місту Левоча, яке теж лежало на цьому ж торговому шляху. Між містами почалася справжня війна, яку Кежмарок програв, і відповідно Право зберігання втратив. Хоча це не означало, що він дуже збіднів – тут відбувалися значні торги та ярмарки, місто росло і розбудовувалось.
Мене, як фаната замкової архітектури, в Кежмарку, в першу чергу, цікавив саме замок. Це так званий міський замок – елемент міських укріплень, фактично цитадель міської фортеці. Міські мури майже не збереглися, а от замок зберігся непогано – п’ять башт (в одній з них замкова каплиця), напіврозібраний барбакан, магнатський готичний палац та увінчані ренесансними зубцями стіни. Він стоїть на рівнині й колись був оточений ровом. Вхід на територію безкоштовний – в дворі ресторан та музей історії міста та якийсь культурний центр – я не заходив. Збудували замок жупани (воєводи) області Спиш – Заполья (прізвище таке), у 15 столітті.
Замок у Кежмарку неодноразово змінював власників, але майже усі вони вважалися ворогами міста, адже постійно боролися за позбавлення міських привілей та отримання Кежмарку в приватну власність. Але місто перемогло замок і у 1702 році викупило його у останнього власника – Фердинанда Рюбера. Із того часу аж до середини 20 століття мешканці міста мстились ненависному замку – тут було зерносховище, казарми, майстерні, мануфактури. Замок розбирали, руйнували, і лише у 1960-і роки згадали, що він історична та архітектурна спадщина.
Від замку тягнуться дві головні вулиці міста – Главне намєстє та Костьольне намєстє. Костьольне, зрозуміло, що йде до костьолу – базиліки Святого Хреста. Це найбільша Менша (даруйте за тавтологію, чи хз як це назвати) базиліка Спиша, й одна із найбільших в усій Словаччині. Великі базиліки (не за розміром, а за статусом) розташовані виключно у Римі, а от Менші – по всьому католицькому світу. Звели її у готичному стилі у 13 столітті, годинникову вежу переробили у стилі ренесансу в 15-му. Тоді ж збудували ренесансну дзвіницю. Тривалий час Костьольне намєстє було головною площею міста – тому ми тут бачимо такі атрибути саксонського права, як готичний храм і ренесансну дзвіницю, причому усе це оточене мурами. Але у 18 столітті центр міста перебрався до ратуші, і ту площу назвали Главним намєстєм. Хоча варто пояснити, що таке намєстє у саксонському праві – це площа-вулиця, точніше вулиця, яка розширяється у площу.
Базиліка Святого Хреста.
Ратуша була зведена у 1461 році, у 1779 році її перебудували у класичному стилі, залишивши барокове завершення годинникової вежі. Главне намєстє забудоване симпатичними двохповерховими кам’яницями 17-19 століть – і вулиця і площа. Це найцікавіша ділянка для шпацирування Кежмарком, хоча і циган тут немало, але вони якісь цивілізованіші, на вигляд, ніж в Україні.
За ратушею починається вулиця Гвєздославова – теж частинка середньовічного міста, а от за нею починається новіша ділянка – вулиця упирається в Нову протестантську церкву, зведену у стилі історизму (класично-східний або невізантійський стиль) у 1873-1892 рр. А от за Новою протестантською церквою (кірхою), стоїть Стара – артикулярна дерев’яна, занесена у ЮНЕСКО, як об’єкт Світової спадщини. Із неї я починав свою розповідь про Кежмарок, в якому ще купа різних цікавинок.
Текст та фото Романа Маленкова.
Ратуша.
