Подолинець Podolínec став справжнім відкриттям для мене – після цього невеликого міста, розташованого в Пряшівському краї, в історичній області Спиш, я кардинально змінив свою думку про Словаччину – думку, яку я сформував ще до відвідин цієї чудової країни. Нова думка стала наступною – Словаччина дуже сильно відрізняється від сусідньої Польщі, тут не було магдебурзького права – в центрі міста продовгувата площа у формі риби, посеред якої височить головний храм міста та вежа-радниця. Це планування відповідає саксонському праву, або похідному від нього угорському. Вже пізніше я з’ясував, що подібну структуру мають переважно міста в Спишу, але от численні міські стіни – це характерно для більшості словацьких міст, щоправда збережені вони не завжди добре – от у Подолинцю вони збереглися лише фрагментами, як і оборонні башти – їх залишилось кілька штук.
Мар’яцька площа. Церква Успіння Діви Марії та дзвіниця.
Перша письмова згадка про Подолинець датується 1235 роком. У 1241 та 1285 роках його руйнували татари, але вже у 1292 році він отримав міські привілеї і був укріплений. Від 1298 року тут збереглася парафіяльна католицька церква Успіння Діви Марії – саме вона нині головний храм Подолинця, який стоїть на Маріацькій площі. Її добудували в 14 столітті – саме тоді з’явилися готичні форми. Поряд із храмом стоїть ренесансна вежа-дзвіниця, збудована у 1659 році. Так вежі називають Списькими – вони є майже у всіх містах Спиша, а таких міст вважається 16. Церква має власну вежу із барочним завершенням, але вона має годинника й виконує функції такої собі бефруа – головної вежі міста.
Міські фортифікації.
Маріацьку площу оточує суцільна двоповерхова забудова – будиночки досить прості, але різнокольорові, й дуже симпатичні під черепичними дахами. Пригадую, що я саме під цими будинками побачив інших циган, яких повно у Подолинці. Цигани тут переважно безцільно, на перший погляд, тиняються серед дня, але виглядають вони значно краще ніж в Україні, і їх можна часто побачити за роботою, з мітлами, або на будівництві.
Недалеко від Маріацької площі стоїть укріплений, оточений мурами і баштами, монастир піаристів. Високо над стінами піднімаються гостроверхі барокові вежі монастирського храму – церкви святого Станіслава. Монастир звели у 1642 році.
Монастир піаристів.
Подолинець ніби й не виглядає туристичним містом – туристів ми там не бачили. Але мені здається це лише тому, що про Словаччину відомо небагато, за її межами, а для внутрішнього туризму тут є купа міст більших за трьохтисячний Подолоницець, і більш відомих. Навіть у Спишу туристи їдуть у Кежмарок, Левочу, Спиське Подградьє – там пам’яток значно більше. Але повірте – Подолинець дуже цікавий.
Текст та фото Романа Маленкова.
