Перше місто Словаччини, яке мене дійсно вразило – це Левоча Levoča. Після Подолинця, Списької Бели та Кежмарку, я вже не знав, чого можна очікувати від невідомої Словаччини. Аж тут, із пагорбу, у глибокій долині відкрився казковий краєвид, де далеке містечко виглядало чимось фентезійним – острівець червоних черепичних дахів серед навколишньої зелені, із високим шпилем, у самому центрі, і дрібнішими поряд.
Площа Майстра Павла. Ратуша та собор святого Якуба.
Наступний чіткий спогад – це бабуся, яка ледь не напала на мене у соборі святого Якуба (це отой височезний шпиль) із вигуками čo robíš – їй бач не сподобалося, що я фотографував готичні нутрощі собору, а я, від захоплення, не помітив табличку із забороною фотографувати, хоча помітив страшні чортячі пики, які дивляться на парафіян із готичних складок дверного порталу.
Собор святого Якуба – головна пам’ятка Левочі. Зведений наприкінці 14 століття, він є другим, за розміром, готичним храмом Словаччини. Його довжина 49,5 м, ширина 27,4 м, висота вежі 60,7 м. Собор має 11 вівтарів, найбільший з яких, головний вівтар святого Якуба, є найбільшим дерев’яним готичним вівтарем країни – його висота 18,6 м. Створив вівтар майстер Павло із Левочі – на честь цього майстра названо головну площу міста – Námestie Majstra Pavla. Площа ця неймовірна. Тут збереглися храми, громадські будівлі, але особливу цінність мають 60 будинків 14-15 ст., серед яких, і будинок майстра Павла – бюргерських будинків. Після слова «бюргер» у вас мабуть промайнуло слово «німець». Ну звичайно, Левочу збудували німці, які прийшли у Спиш із Саксонії у 13 столітті, на запрошення угорських королів.
Собор святого Якуба.
Нинішня Левоча – об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. У письмових документах воно, як поселення німецьких колоністів, згадується уперше під 1249 роком у грамоті короля Белли IV. Німецькою воно називалося Leutschau, а угорською Lőcse (із 1863 до 1913 рр. це офіційна назва). Швидкий розвиток дозволив Левочі у 1317 році отримати привілеї Вільного королівського міста, а у 1321-му – Право на зберігання – дивний середньовічний закон, який змушував купців виставляти свій крам на продаж, у містах, які мали це право. Левоча виборола це право у боротьбі (часто збройній) із сусіднім Кежмарком, і воно примушувало купців зупинятись на 15 днів у місті й продавати свій товар. А торгівля – це розвиток, і Левоча потужно розвивалася. У 14-15 століттях місто обнесли потужними мурами та баштами – значна частина цих укріплень існує і нині – це шість башт, три брами (Кошицька, Менхардзька та Польська) та майже 2,5 км мурів.
Поряд із собором святого Якуба стоїть ратуша. Її звели готичною у 15 столітті, але у 16-му вона була перебудована у стилі ренесансу. Вважається однією із найгарніших ратуш Словаччини (підтримую) та є одним із символів міста. За ратушею стоїть класицистична євангельська церква, зведена у 1825-1837 рр. Тут же стоїть Клітка ганьби, збудована у 1600 році – сюди часто садили злочинців, щоб усі бачили.
Площа Майстра Павла. Нова Євангельська церква.
Серед будинків на площі Майстра Павла варто звернути увагу на кам’яницю Турзонів, Шпільбергів, Крупків, Хайнів та ін. Звертає на себе увагу зведений на початку 19 століття Великий Жупний будинок – до 1923 року тут розміщувалась резиденція керівництва округу Спиш, нині тут готель.
З площі Майстра Павла гімназійним провулком можна потрапити на паралельну Кляшторну вулицю. Тут розташована велика гімназія Яна Франциска Римавського та похмура і колоритна Гімназійна церква. Раніше це був кляштор міноритів. Гімназійну церкву, яка раніше називалася Чорною, звели у готичному стилі у першій половині 14 століття і це найстаріший храм Левочі. У 17 столітті йому додали два невеликих куполи у стилі саксонського бароко – це зайвий раз підкреслює, що і у 17 ст. Левоча була німецькою. Поряд із Гімназійною церквою зберіглася готична Польська брама.
За 2 км від центру Левочі розташована Маріацька гора, на якій розташована головна святиня Левочі – Базиліка Пресвятої Богородиці. Це місце паломництва. У 1995 році на Маріацькій горі проводив богослужіння Папа Іоанн-Павло ІІ. На ту службу зібралося 650 тисяч вірян. Я тричі був у Левочі, але на Маріацьку гору так ні разу й не піднявся. Обов’язково ще піднімусь.
Текст та фото Романа Маленкова.
Гімназійна (Чорна) церква та гімназія.
