Село Степанці розташоване на захід від Канева на річці Росаві. Центр сільської ради. Кількість населення – близько 2270 осіб.
Степанці – поселення досить давнє, хоча точної дати утворення не визначено. Припускають, що воно з’явилося в часи Київської Русі. В 19 столітті це було містечко. Мешканців налічувалося 7247, з них 3696 були євреями. Тоді в Степанцях працювало три заводи, кілька вальцьових млинів, аптека (куди ж євреям без неї) та, навіть, банк.
В 19 столітті землі Степанців належали поміщикам Розову та Хамцю. Хамець збудував у селі садибний будинок та розбив парк. Деякі будівлі панського маєтку та парк збереглися.
Із 80-х років 19 століття в Степанцях працювала земська школа. В ній вчителювала сестра Івана Нечуя-Левицького Антоніна. Велет української прози неодноразово гостював у сестри. У 1886 році він тут написав повість “Пропаща”. Будівля земської школи збереглася, хоча я не впевнений, що це саме та школа. Можливо, на початку 20 століття на її місці збудували нову. Нині тут якесь дивне кафе.
Будинок земської школи подібний до більшості земських шкіл, зведених на початку минулого століття. Типовий цегляний стиль робить його досить симпатичним і помітним. Цікаво ще й те, що він не вкритий тиньком, хоча більшість земських шкіл звичайно тинькували.
Текст та фото Романа Маленкова
Земська школа у 2020 р.
У Степанцях, як ми з’ясували пізніше, зберіглася пам’ятка значно більш цінна, ніж земська школа – земська лікарня, виконана у стилі українського модерну. Нині в будівлі стардом.
Далі подаємо текст Андрія Власенка, із сайту Сад Українського Модерну.
Роки побудови – 1910-ті. Архітектори: Опанас Сластіон (?) та Дмитро Дяченко (?).
Земська лікарня.
Здаля лікарня у Степанцях виглядає найменш виразною з усіх подібних споруд Канівського земства. До того ж і спіткали ми її вже не автентичною, а із безсоромно виряченими євровікнами.
Зблизька картина повеселішала. По-перше, будівля видалася не так простою, як стильною — майже перехідною ланкою до сільського ар деко. По-друге, за лікарнею знайшовся оригінальний, мурований з тої ж жовтої цегли сарай трикутного перерізу, а перед нею на землі — не менш оригінальний, явно первісний бетонний водосток.
Тож дай Боже здоров’я усім, хто лікує і лікується у цій скромній, але прекрасній пам’ятці черкаського УАМу.
