Якщо попросити пересічного українця згадати заповідники на території України, першим, а можливо і єдиним, буде «Асканія-Нова» (звісно, якщо цей громадянин не живе поблизу якось іншого заповідника, але і в цьому випадку далеко не факт, що буде по-іншому).
Заснований у далекому 1898 році на території Таврійської губернії (зараз – в Херсонській області) поміщиком німецького походження Фрідріхом Фальц-Фейном, заповідник і зараз продовжує виконувати свої функції. У 1984 році його включили до Всесвітньої мережі резерватів ЮНЕСКО. На честь сторіччя заповідника у 1998 році були випущені ювілейні монети. Більше того, щодо відзначення цієї дати було видано окреме відповідне розпорядження Президента України.
«Асканія-Нова» – перший заповідник на території України та найстаріший степовий заповідник у світі, одне з унікальних місць, де можна в умовах, максимально наближених до природних, побачити одночасно тварин з кількох континентів.
Не в останню чергу завдяки своїй загальновідомості саме заповідник «Асканія-Нова» посів перше місце у конкурсі «7 природних чудес України». Хоча, можливо, чудо далеко не на 100% природне, але сперечатись з тим, що це надзвичайно важливий, цікавий та унікальний науковий, природоохоронний і туристичний об’єкт, неможливо. Ще і з більш ніж сторічною історією. Співставних на території України дійсно просто не існує. І не лише на території України. Це «в одному обличчі» установа та полігон для вивчення і збереження степів світового значення. Якщо, наприклад, великі лісові тварини зубри збереглись на нашій планеті завдяки всім відомій «Біловезькій Пущі», то у врятуванні від повного зникнення такого виду степових копитних, як кінь Пржевальського (до речі, єдиний вид диких коней, що зберігся на Землі), чи не визначальну роль зіграла «Асканія-Нова».
Коні Пржевальського
Повертаючись до чудес, біосферний заповідник «Асканія-Нова» було обрано на участь у міжнародному конкурсі «Сім нових природних чудес світу». Наш номінант увійшов до шорт-листа з 77 учасників (всього брали участь 450), але до списку фіналістів з 28 найкращих не потрапив.
Далі буде:
1. Чому Асканія і чому вона нова. Німецький слід.
2. Фрідріх Фальц-Фейн та його заповідник
3. Що подивитись в «Асканії-Новій»: дендропарк, зоопарк, виїзд у степ (туристичне фотосафарі).
Гаяли, мешканці Індостану
Які бувають заповідники.
Можливо, в когось виникло питання, що воно таке, біосферний заповідник, і які взагалі бувають заповідники. В Україні є кілька типів заповідників в залежності від завдань та об’єктів, які заповідаються.
Природні заповідники – установи, які вивчають і зберігають типові або унікальні для ландшафтної зони природні комплекси. Вся їх територія, за виключенням незначних ділянок, зайнятих адміністрацією та будинками співробітників, має повністю заповідний режим. Іноді при заповідниках також діють музеї природи та прокладаються екологічні стежки для обмеженого та чітко контрольованого відвідування невеликими групами. Приклади: Поліський, Горгани, Український степовий, Канівський, Медобори, Рівненський та ін.
Біосферні заповідники покликані, крім вивчення та збереження унікальних або типових природних комплексів, досліджувати зміни навколишнього середовища під дією людського фактору. Тому територія біосферних заповідників поділяється на зони – заповідну (із режимом, як в заповідниках), буферну, антропогенних ландшафтів (як правило, із традиційним господарюванням, туризмом). Крім того, біосферні заповідники створюються на територіях, які мають найкращі шанси для включення до Всесвітньої мережі резерватів ЮНЕСКО, тобто мають міжнародне значення. Приклади: Дунайський, Причорноморський, Карпатський, Чорнобильський, Асканія-Нова.
Історико-культурні заповідники – комплекси або ансамблі пам’яток, що мають особливу культурну, історичну і наукову цінність. Тобто заповідаються об’єкти культурної спадщини. Приклади: Софія Київська, Замки Тернопілля, Кременецько-Почаївський, Шевченківський, Глухів, Хортиця, Тустань, Ольвія, Качанівка, Буша та ін.
Діяльність біосферних та природних заповідників регулюється Законом про природно-заповідний фонд, а історико-культурних заповідників – Законом про культурну спадщину. Тобто біосферні та природні заповідники функціонують в одній площині, а історико-культурні – у дещо іншій.
Дендропарк “Асканії-Нової” із унікальною сторічною системою зрошення – справжня оаза посеред сухого степу
В асканійському зоопарку
Чому Асканія і чому вона нова. Німецький слід.
Якщо Асканія Нова – досить логічно припустити, що десь вже є або була стара. Таку дещо незвичну назву дали німецькі колоністи на честь середньовічного графства Асканія та однойменного старовинного роду, представники якого в першій половині 19 ст. були великими землевласниками на території Таврійської губернії Російської імперії. З’ясуємо, звідки німецькі колоністи у південних степах.
Російська імперія завоювала у 18 ст. Причорномор’я, але що далі робити з цією безлюдною посушливою територією, судячи з усього, не зовсім розуміла. Тому для освоєння земель запрошувались колоністи – вихідці з європейських країн, в першу чергу, німці, які традиційно вважалися гарними господарниками. До того ж, імператриця Катерина ІІ, яка запровадила цей рух, була німкенею.
Так, в 20-х роках ХІХ ст. на безкраїх степових просторах сучасної Херсонщини було вирішено інтенсивно, за останнім словом аграрної науки, розвивати вівчарство. Задля такої справи Російська імперія звернулась до Саксонії. Отут вступив у боротьбу із саксонцями за право освоювати південні причорноморські степи герцог Ангальт-Кетенський Фрідріх Фердинанд з роду Асканіїв. Розпочався такий собі тендер з німецькими конкурентами-здобувачами. Фрідріх Фердинанд, або, точніше, його ангальт-кетенські чиновники та спеціалісти вівчарської справи, склали свій план розвитку і передали спочатку російському консулу у Саксонії із справжнім слав’янським ім’ям – Вільгельм фон Фрейганг (або, простіше, Василь Іванович Фрейганг), а потім герцог знайшов контакт безпосередньо з імператором, Миколою І. Фрідріх Фердинанд сподівався, що, крім добре розробленого проекту, свою роль зіграє також присутність представників його роду серед колишніх правителів Російської імперії – згадувана вже Катерина ІІ (російська імператриця у період 1762 – 1796 рр.) теж була з Асканіїв.
І ангальт-кетенський проект переміг. Сталося це у 1827 році, а в 1828 році Микола І видав указ «Об учреждении в Таврической губернии колонии из Ангальтских поселенцев». Фрідріх Фердинанд покладав на свій план великі надії, сподіваючись, що таким чином він зможе надати значний поштовх економічному розвитку свого герцогства. Є згадки, що Фрідріх Фердинанд навіть планував створити у своїй степовій колонії нове князівство зі своїм гербом, але ці сміливі плани не знайшли розуміння в російської сторони і були відхилені ще на стадії обговорення угоди про передачу земель, проданих, до речі, буквально за копійки. Протягом 1828-1830 рр. було споряджено та відправлено у південні степи три великих каравани з німецькими переселенцями, а також отарами овець у кілька тисяч голів, козами, племінними биками та конями.
В Мережі можна зустріти інформацію, яка перекидається з одного джерела до іншого, ніби назву центральному поселенню степових володінь герцогів Ангальтських – Асканія-Нова – дав безпосередньо герцог Фрідріх Фердинанд Ангальт-Кетен-Плесський. Цей енергійний чоловік, учасник наполеонівських війн, покровитель науковців і митців, прибічник новаторських методів господарювання, як бачимо, дійсно зіграв важливу роль у німецькій колонізації місцевих земель і, можливо, дав назву Асканія-Нова всім своїм степовим володінням. Але він помер у 1830 році, а поселення із назвою Асканія-Нова з’явилось у 1841. Є ще одна досить розповсюджена інформація, ніби той самий Фрідріх Фердинанд ще й продав Асканію-Нову у 1856 (!) році. Все це вже справи його наступників, інших Асканіїв, герцогів Ангальта – назва поселення з’явилася під час правління Генріха, а продавав володіння Леопольд IV Фрідріх.
Фрідріх Фердинанд Ангальт-Кетенський (взято з Вікіпедії)
Поселення Асканія-Нова отримало назву, як вже згадувалося, у 1841 році на честь старовинної фортеці та середньовічного графства Асканія, історичного родового гнізда всіх гілок Асканіїв. В Інтернеті поширена інформація, що герцог Ангальт-Кетенський дав назву на честь своєї німецької садиби. Можливо, і така садиба теж була, але дозволимо собі схилитись все-таки до першого варіанту виникнення назви.
Після смерті Фрідріха Фердинанда його наступники з різних причин приділяли менше уваги своїм далеким степовим володінням, хоча господарство продовжувало функціонувати, займало досить значну частку у поголів’ї овець (понад 10%) та виробництві вовни (майже 15%) регіону (Дніпровського повіту), викликало зацікавленість з боку науковців та аграріїв. Врешті-решт володіння у 1856 році були продані іншому великому таврійському землевласнику та «королю вівчарства», теж німецького походження, Фрідріху Фейну.
Фрідріх Фальц-Фейн та його заповідник.
Засновником заповідника «Асканія-Нова» був не той Фрідріх, який викупив землі, а його правнук, вже не просто Фейн, а Фальц-Фейн.
Прізвище Фальц-Фейн з’явилося після одруження дочки Фрідріха Фейна – Елізабет – із Іоганном Фальцем (Пфальцем). Фрідріх, який не мав синів, задля продовження роду Фейнів ініціював об’єднання прізвищ. Фальц був не проти. Сталося це ще до покупки Фейном Асканії-Нової.
Онук Фрідріха Фейна та старший син Іоганна та Елізабет, Едуард, одружився із Соф’єю Кнауф (знов німці) з Катеринославу. До речі, Соф’я спочатку хотіла обрати молодшого брата Едуарда – Густава, який теж до неї сватався. Але мала підкоритись традиціям і вийти за старшого. Більше ніж через 20 років, після смерті Едуарда, вона все-таки одружиться і з Густавом. Але це дещо інша історія, і, поки ми не заплутались у сімейних колізіях, перейдемо до нашого героя – Фрідріха Фальц-Фейна, сина Соф’ї та Едуарда.
Фрідріх Фальц-Фейн народився у 1863 році в Асканії-Новій. З дитинства він проявляв неабияку цікавість до біології та природи, чому сприяли його дідусь та вчитель-француз Конрадс. Маючи серйозні наміри, підтримку дорослих та ресурси, до втілення дитячих мрій переходити легше. Ще під час навчання у гімназії за добре складені іспити Фрідріх отримав 8 десятин степу та згоду батьків на облаштування величезного вол’єру для утримання тварин.
Фрідріх Фальц-Фейн, засновник заповідника “Асканія-Нова” (взято з Вікіпедії)
У 1882 році Фрідріх поступає до Дерптського університету (зараз Тартуський, мсто Тарту, Естонія), але і під час канікул не забуває про своє захоплення – він планує свої подорожі таким чином, щоб відвідати найкращі зоопарки та ботанічні сади різних країн світу.
По закінченні університету Фрідріх робить спробу організувати першу заповідну ділянку на своїх землях в урочищі Кролі. Але територія виявилась не надто вдалою для заповідання цілинного степу, оскільки нею раніше проходив Чумацький шлях. Тому закладаються дві нові ділянки. До речі, при поділі батьківського спадку Фрідріху спочатку перейшла не Асканія-Нова, а інші землі, але його брат Володимир (у майбутньому член Державної думи), погодився на обмін маєтками. Ось і зараз на допомогу знов прийшли брати, які не заперечували щодо створення ще трьох заповідних ділянок і на своїх землях. Не всі розділяли захоплення Фрідріха – мати Соф’я (дуже цікава та активна людина, про яку можна написати окрему велику статтю) прийняла його лише після того, як проект сина став успішним. З управляючим Асканії взагалі вийшов прямий конфлікт, і його довелося звільнити.
Протягом 90-х років ХІХ ст. в Асканії-Новій також організовуються краєзнавчий музей, зоопарк та дендропарк. Паралельно з’являються всі основні на той час ознаки цивілізації: електричне освітлення, водопровід, телеграф, телефон, пошта, лікарня, збирається велика бібліотека.
Для утримання дендропарку в сухому степу риються 70-метрові свердловини та організовується складна іригаційна система, яка і зараз служить основою для підтримки водного режиму паркової частини заповідника. Дендропарк став справжньою оазою посеред сухого степу. До речі, це був не перший експеримент із штучного висадження у степах лісової рослинності – згадаємо Трикратський ліс Скаржинських неподалік від Мигії (зараз Миколаївська область), який з’явився на кілька десятків років раніше за Асканійський дендропарк.
Водонапірні вежі в дендропарку (90-ті роки ХІХ ст.)
Основа складної зрошувальної системи з’явилась ще в кінці ХІХ ст.
Нарешті, у 1898 році оголошується створення приватного заповідника, який виявився першим степовим заповідником у світі. Вже тоді навколо ядра повністю недоторканого степу була передбачена буферна зона із спеціальним режимом. В комплексі із зоопарком та дендропарком, заповідник фактично перетворюється у самостійну наукову установу. Досить швидко Асканія-Нова стає відомою не лише у Російській імперії, але й далеко за її межами. Степовим «Ковчегом Ноя», в якому у майже вільних умовах разом живуть тварини з усього світу, цікавляться і науковці, і просто любителі чогось нового та незвичного. В 1914 році тут гостював імператор Микола ІІ. Фальц-Фейн повністю поринув у організаційно-господарські справи свого дітища та природоохоронну діяльність. Переживши у молодості смерть коханої дівчини, він так і не одружився (хоча признав одного позашлюбного сина).
Під час революційних подій 1905 року кілька маєтків Фальц-Фейнів були спалені, тому для охорони заповідника губернатором навіть було виділено озброєну охорону з 20 козаків. На початку 1917 року Фальц-Фейн тимчасово переїхав до Москви, але, у зв’язку із жовтневою революцією більшовиків, до Асканії-Нової так і не зміг повернутись. Він переїхав до Німеччини, де у 1920 році пішов з життя внаслідок серцевого нападу. Могила Фрідріха Фальц-Фейна знаходиться у Берліні.
Фрагмент пам’ятника засновника заповідника Фрідріху Фальц-Фейну неподалік від входу в зоопарк
Тим часом, у 1919 році заповідник було націоналізовано. У 1921 році він отримує назву Державний степовий заповідник УРСР. В 1932 р. при заповіднику створено Всесоюзний науково-дослідницький інститут гібридизації та акліматизації тварин (зараз – Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф Іванова – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства НААН України). Під час Другої світової війни заповідник частково був евакуйований, але зазнав значних втрат, тому відновлення тривало досить складно і довго. В 1984 році «Асканія-Нова» включена до Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Через 10 років, у 1994 р. біосферному заповіднику «Асканія-Нова» присвоєно ім’я Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна.
А Фальц-Фейни все ж таки знов змогли повернутись до Асканії-Нової. У 80-му році сюди завітав племінник Фрідріха Фальц-Фейна, барон Едуард фон Фальц-Фейн, підданий князівства Ліхтенштейн. Пізніше він виділяв гроші на відновлення садиби в Асканії-Новій, створив фонд допомоги заповіднику, викупив і подарував картину Івана Айвазовського, який тут у свій час не раз гостював. За свою діяльність барон отримав кілька державних нагород України. На жаль, у листопаді 2018 року він трагічно загинув під час пожежі у своєму маєтку у Вадуці (столиці Ліхтенштейну) у віці 106 років.
«Асканія-Нова» та коні Пржевальського
Кінь Пржевальського – єдиний вид диких коней, який зберігся на планеті. Лише у 1878 році він був відкритий мандрівником Миколою Пржевальським (разом з Іваном Поляковим), а вже у 60-х роках ХХ ст. зник в дикій природі. Фальц-Фейн був першим організатором експедиції з відлову коней Пржевальського у степах Монголії з метою розведення у неволі. Майже всі чистокровні коні Пржевалського, які зараз збереглись на Землі, фактично є нащадками саме тієї партії завезених коней. З Асканії коні Пржевальського потрапили до світових зоопарків. Але оскільки ці копитні степів та напівпустель звикли до великих просторів та постійного переміщення, в Асканії-Новій були створені для них набагато кращі умови, ніж у звичайних зоопарках.
Табун коней Пржевальського в степу
Молодий кінь Пржевальського
Під час Другої світової війни популяція в заповіднику згасла, але до 1960 року вдалося відновити розплід завдяки чистокровним особинам, завезеним з зоопарків. Зараз у заповіднику утримуються понад 90 голів коней Пржевальського (близько 7 % світової популяції).
У 1990-х роках до зони відчуження Чорнобильської АЕС було завезено понад 30 особин асканійських коней Пржевальського. На сьогодні їх популяція в зоні зросла вже до близько 150 голів.
На території України відносно нещодавно мешкав ще один вид диких коней – тарпан. Причому саме причорноморські степи були останнім ареалом його поширення на планеті. В середині ХІХ ст. тут ще відмічались цілі табуни. Але вже в 1879 році якраз неподалік від Асканії-Нової був зафіксований останній дикий тарпан. Фрідріх Фальц-Фейн не раз із жалем згадував, що не встиг зайнятись рятуванням цього виду коней.
Що подивитись в Асканії-Новій
Сучасна площа заповідника становить 33 307,6 га, з яких третину займає повністю заповідна зона – 11054 га. Площа дендрологічного парку 196,6 га, зоопарку – 61,6 га.
Спектр завдань заповідника «Асканія-Нова» дуже широкий – від збереження ділянок цілинного степу та вивчення динаміки їх змін до підтримання колекцій дендропарку та зоологічного парку, дослідження адаптивних особливостей диких тварин.
Заповідник забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу з переважаючою рослинністю дернових злаків. Тут все ще можна зустріти деякі види степових рослин, які зникли в інших куточках Євразії. На території заповідника знаходиться Великий Чапельський під, замкнене пониження в рельєфі 4 на 6 км, в якому утворились свої особливі умови для формування екосистем. Тут зареєстровано найбільше у заповіднику різноманіття квіткових трав та ендемічних видів рослин. Саме на цій ділянці «напіввільно» утримуються численні копитні з різних континентів. Восени у поді відмічаються величезні скупчення перелітних птахів – журавлів, гусей, різноманітних видів качок та інших.
Більш детально із характеристикою заповідника «Асканія-Нова» можна ознайомитись тут
Ковила на початку травня
Зебри в літньому степу
Заповідник «Асканія-Нова» – одна з небагатьох установ природно-заповідного фонду України (насправді таких взагалі одиниці), в якій сама структура надання послуг для відвідувачів та контролю/регулювання відвідування наближається до найкращих світових зразків. Причому основа цієї структури майже не змінилась з часів Фальц-Фейна, що говорить про надзвичайні організаторські здібності засновника та його вміння передбачити найкраще облаштування установи, яка виконує як науково-дослідні та охоронні функції, так і приймає відвідувачів (екскурсії були запроваджені ще на початку ХХ ст.).
Інша справа, що ця структура зараз не завжди працює найкращим чином, якість послуг іноді трохи «плаває», багато в чому зберігаються якісь застарілі, місцями майже невловимі, а місцями – чітко вловимі, риси ще з радянського минулого. Це не закид у бік керівництва та працівників заповідника, до яких слід відноситись з повагою, знаючи, які труднощі їм доводиться долати. Це констатація тих умов, в яких живе країна, а з нею – і заповідник. Тим більше, послуги, які надає безпосередньо заповідник, у порівнянні з туристичною інфраструктурою навколо – далеке та казкове майбутнє.
В дендропарку
Стоянка біля кас заповідника досить невелика та платна, тому на всіх прилеглих ділянках та вулицях у вихідні де можна і де не можна натикано автомобілів та автобусів значно більше, ніж на стоянці.
Харчування в Асканії-Новій
Місця, де можна втамувати голод або випити смачної кави (для деяких людей це не менш важливо), в принципі теоретично знайти можна. Але, по-перше, їх катастрофічно мало (причому ще й потрібно шукати), по-друге, вони зазвичай забиті чергами, по-третє, якщо чесно, не викликають довіри. Тобто спокійно сісти, замовити повноцінний обід, який спеціально для вас приготують, навряд вийде. Все більше схоже на радянські бістро або тимчасові намети із «швидкою їжею». Із звичайними продуктовими магазинами теж проблеми. Коротше, щось перекусити краще про всяк випадок взяти з собою.
Де зупинитись на ніч.
На жаль, розсипу пропозицій і тут не буде. Найближче та, мабуть, єдине цивілізоване місце (навіть у «букінгу» є!) – готель «Канна». Трохи далі від центральних входів та кас, але ближче до траси знаходиться кемпінг «Фортуна», в якому є можливість поставити намет або зайняти скромну кімнату. Якщо добре пошукати, можуть знайтись варіанти з приватними будинками. Ну і, власне, на цьому все.
Як добратись до Асканії-Нової.
До Асканії-Нової з обласного центру – Херсону – ведуть дві дороги. Зазвичай, всі місцеві жителі, в тому числі, працівники заповідника, радять їхати не основною дорогою (на Генічеськ), а через Чаплинку. Одразу слід зазначити, що вона не у найкращому стані. Але та, що основна – місцями просто страшна, наче з фільмів-катастроф про землетруси, та у темряві навіть небезпечна. В 2020 році проводився тендер на її ремонт, але до справи ще не дійшли і, судячи з новин, дійдуть ще не скоро. Тим, хто подорожує без автомобіля, заповідника можна дістатись автобусами з Херсону, Нової Каховки або Генічеська.
Але повернемось до того, що пропонує безпосередньо заповідник. Є кілька розроблених екскурсійних маршрутів, всі вони прив’язані до трьох основних центрів тяжіння – дендропарку, зоопарку та заповідного степу. До зоопарку та дендропарку можна потрапити і без екскурсійного супроводу. Загалом екскурсійна діяльність була запроваджена ще на початку ХХ ст. Тоді із заповідником ознайомлювались кілька тисяч відвідувачів на рік. Зараз річна кількість відвідувачів сягає 140 тис.
Виїзд у степ – найбільш популярна послуга заповідника серед туристів
Павичі розгулюють доріжками зоопарку прямо серед відвідувачів
Дендропарк – справжня оаза посеред безводного степу площею майже 200 га, яка з’явилася завдяки зрошувальній системі із свердловинами до 70 м глибиною, потужними насосами та численними каналами-ариками. Ця система дещо доопрацьовувалась та розширялась разом із парком, але основа залишилась ще з часів Фальц-Фейнів. Неподалік від входу розміщується колоритний комплекс із старих водонапірних веж та прибудованого невеликого декоративного романтичного замку. Сюди ж у радянські часи додали пам’ятник невідомим загиблим парашутистам-диверсантам (1941 року в Асканії-Новій розміщувався командний пункт 11-ої армії генерала-фельдмаршал Еріха фон Манштейна). Також у дендропарку є мальовничі ставки, дерева за різних частин світу, квітники, альпійські гірки та інші садово-паркові елементи. Серед композицій виділяються штучний грот на березі ставу, а також група дерев сосни кримської, в якій з різних точок можна побачити різну кількість дерев – з деяких місць взагалі видно лише три дерева. Дендропарк «Асканії-Нової» є найбільшим у степовій частині України.
Група дерев сосни кримської, в якій з різних точок можна побачити різну кількість дерев – з деяких місць взагалі видно лише три дерева
Зоопарк розташований в інший бік від під’їзної дороги. Основна увага в ньому приділена пернатим та копитним. Загалом колекція зоопарку “Асканія-Нова” представлена 41 видом ссавців та понад 80 видів птахів. Прямо доріжками зоопарку серед відвідувачів розгулюють павичі та фазани. Неподалік від входу, поруч із садибою, яка перебуває у стані постійної реконструкції, знаходиться пам’ятник Фрідріху Фальц-Фейну. Поруч із ним зображений надзвичайно рідкісний та палахливий степовий птах – дрохва. За згадками, ці птахи зовсім не боялись засновника заповідника і бігали за ним, як домашні гуси.
Пам’ятник Фрідріху Фальц-Фейну
Виїзд у степ (туристичне фотосафарі) здійснюється маленькими групками по часу. Як правило, потрапити на таку екскурсію можна лише за попереднім замовленням. Старенькі радянські позашляховики (або кінні екіпажі, можна й так) рухаються у бік Великого Чапельського поду, де на площі понад 2 тис. га вільно пересуваються копитні з усього світу: сайгаки, кулани, двогорбі верблюди, коні Пржевальського (Азія), віслюки (Африка, найбільш привітні до відвідувачів), лані та благородні олені (Європа та Азія), плямисті олені (Азія, Далекий Схід), бізони (Америка). В теплий період сюди також випускаються більш теплолюбні антилопи канна та гну, зебри, кафрські буйволи, ватусі (Африка), гаяли (Індія) та інші. А у великих загонах на межі зоопарку та заповідного степу ще й страуси бігають – африканський (зрозуміло, звідки), нанду (Південна Америка) та ему (Австралія).
Гаяли (Індія, ліворуч) та ватуссі (Африка)
Куточок африканської саванни
У всіх відвідуваних частинах заповідника можна зустріти розставлених знаменитих кам’яних «половецьких баб» (ХІ-ХІІ ст.), звезених сюди з різних куточків українського степу.
Заповідник на прийом відвідувачів працює сезонно – з 1 квітня по 10 листопада. Найкращий час для відвідування Асканії-Нової – весна, особливо кінець квітня і травень, коли квітує степ. Влітку тут досить спекотно, тому знаходитись вдень не надто комфортно. До того ж трав’яний покрив вигоряє – і різнобарвність замінюється суцільними блідно-жовтими кольорами. Якщо у зоопарку та дендропарку можна знайти тінь та пом’якшуючу вологу від штучних водойм та каналів, у степу «згоріти» на сонці можна навіть у травні. На травневі свята зазвичай натовпи та черги, що іноді не дуже добре впливає на настрій не лише самих відвідувачів, але й екскурсоводів, касирів та інших працівників заповідника. Крім того, при великому скупченні відвідувачів виїзди у степ відбуваються у дещо конвеєрному режимі, коли відібрані невеликі групи хоча й починають виїзд окремо, в процесі все рівно пересікаються на зупинках – і насолодитись заповідною природою важче, і тварини можуть відходити подалі від людей.
Віслюки – мабуть, найбільш привітні мешканці заповідника. Їх поведінка часом дещо нагадує поведінку домашніх котів
Іноді до заповідника їдуть виключно за тим, щоб потрапити у степ на фотосафарі. Але для того, щоб скласти повне враження про «Асканію-Нову», зрозуміти та відчути її, на нашу думку, обов’язково потрібно відвідати всі її складові, бажано за один приїзд. А для цього, скоріш за все, знадобиться цілий день або навіть два. Саме тоді можна дійсно зрозуміти, що степ – це не щось нудне та одноманітне, що Фрідріх Фальц-Фейн із своїм задумом та його втіленням у життя майже 130 років тому в чомусь випередив час, що «Асканія-Нова» справді унікальна.
Текст та фото Олега Години
Декоративний замок, частина композиції водонапірних веж у дендропарку (1898 р.)
Гаял (Індія)
“Половецьких баб” (ХІ-ХІІ ст.) можна зустріти у різних частинах заповідника
