Місто Тетіїв є районним центром. Кількість населення – близько 15 тисяч осіб. Перша письмова згадка про місто датується 1185 роком, а назва походить від імені половецького князя Тетія.
Краєзнавець Лаврентій Похилевич описував легенду, відповідно до якої у стародавні часи на місці Тетієва стояло місто Тимошня. Це місто населяли греки, які мали свою церкву. Тимошню зруйнували татари, але греки встигли закопати свої скарби поряд із могилою, що у 19 столітті називалася Красна. У 1830 році поряд з могилою знайшли великий грецький скарб, який складався із монет у формі риб’ячої луски та зерна (звичайно на той час зіпсованого). Скарб може служити підтвердженням того, що Тимошня дійсно існувала, але не на правому боці річки Роська, де розрісся Тетієв, а на лівому.
Каплиця-усипальня Свейковських.
Тривалий час Тетієв належав польськам магнатам із родини Сангушків. Від них місто перейшло до Чернеховських. Чернеховські продали Тетієв графам Островським, а ті, в свою чергу, продали містечко із навколишніми землями родині Даровських. У другій половині 19 століття власниками Тетіява стали польські пани Свейковські.
У 1802-1804 рр. у Тетієві спорудили кам’яний парафіяльний костьол Пресвятої Діви Марії. В радянський період будівля костьолу була спотворена – її перетворили на цех заводу “Електронмаш”. Поряд із костьолом було зведено каплицю, що згодом служила родовою усипальнею для родини Свейковських. Каплиця збереглася в гарному стані і є пам’яткою архітектури національного значення. Нині вона належить римо-католицькій громаді Тетієва.
Костьол Пресвятої Діви Марії
Каплиця нагадує античний храм. Вхід до неї прикрашають чотири колони іонічного ордеру. Над входом до каплиці напис: «Tym ktorzy zmartwychwstana» («Тим, хто постане з мертвих»); а над кованими дверима герб Свейковських та польськомовний напис “Гроби родини Свейковських”.
Коли ми писали свій перший текст про Тетіїв, після перших відвідин цього міста, ми й не знали, що околицями міста розкидано ще немало цікавих пам’яток. Та і не лише околицями, адже за усипальнею Свейковських стоїть мур колишнього заводу Електронмаш, а за муром костьол. А чи знали ви що у Тетієві є костьол? Храм Пресвятої Діви Марії. Його збудували у 1820 роки. А совки його перетворили на цех заводу “Електронмаш”. Раніше костьол подивитись було неможливо, зараз усе покинуте, ворота відкриті, охорони немає. Кожен може зайти і поглянути, на те якою варварською була російсько-радянська влада.
Млин Порхун та гребля.
На північній околиці Тетієва, на річці Роська, на Порхуновій греблі, стоїть млин Порхун. Колись тут була байдарочна станція (чи щось типу цього). Байдарочники тренуються тут і нині, а у стінах млина, від якого самі стіни й залишились, зберігають свої плавзасоби. Млин дуже колоритний, як і радянська гребля, дуже оригінальної конструкції.
На зламі 19 та 20 століть Тетієвом володіла графиня Морочинська. Вона мала велике господарство у селі Плоханівка. Село у радянський період перетворилося на південну околицю Тетієва. Господарство перетворили на великий радгосп – Тетієвський. У Морочинської тут же була контора економії та палац управителя. В радянські часи тут звели купу додаткових будівель, зокрема їдальню, гуртожиток, склади. Нині палац управляючого Морочинської покинутий, без дверей та вікон, в страшних чагарях. Його звели у типовому стилі для цієї місцевості – схожі у Денихівці та Чагові. А недалеко від радгоспу, за гребелькою, в бік міста, стоїть унікальний склад, дещо схожий на склади Браницьких у Білій Церкві. Його звели у першій половині 19 століття.
Палац управителя економії графині Морочинської.
На радгоспі збереглася ще одна цікавенна будівля – старезний тік. Дерев’янно-металева споруда нагадує формою щось фантасмагоричне, космічний корабель, залишений невідомими прибульцями. Вона наскільки складана і багатокомпонентна, що просто вражає – якби хтось вирішив збудувати щось подібне для житла – нічого б не вийшло.
Текст Романа та Ростислава Маленекових. Фото Романа Маленкова.
Склади 19 ст.
Господарські будівлі економії.
Тік.
А ще у Тетієві є старовинний цвинтар, біля ринку. На ньому збереглися старовинні кам’яні хрести та надгробки, але дуже мало.
