Якось не пощастило Корцю бути на середині шляху між Києвом і Львовом – по швидкісній трасі, яка обходить місто округою усі пролітають повз древнє місто, лише здалеку краєм ока поглянувши на блиск золотих бань Троїцького монастиря. Хоча колись давно, мабуть таке розташування було сприятливим для розвитку торгівлі й ремесел, але давно пройшли ті часи – сучасна логістика не потребує якогось специфічного розташування подібних містечок, коли поряд є значно більші – Житомир і Рівне. От і регресує Корець: промисловість все більше занепадає, населення втікає у пошуках роботи у великі міста, і нині його тут всього 7 тисяч.
Розташування на міжнародній автотрасі могло б зробити Корець, з його силою-силенною архітектурних пам’яток, туристичною Меккою, але і з цим якось не склалося, і саме через розташування – по відношенню до Києва і Київщини Корець стоїть далеко і його проминають туристичні автобуси, поспішаючи на огляд Софії або Лаври; так само можна сказати й про маршрути, які прокладені до Львова і «Золотої підкови»; ну а під час волинських мандрівок, після Тараканова, Дубна, Острога і Межиріча, на Корець не вистачає часу (і те саме можна сказати про подорожі на західну Волинь, чи північне Тернопілля). От і стоїть Корець обділений увагою, як самотній автостопщик при міжнародній магістралі – усі летять як ушкварені й нікому не має діла до міста, в якому зібрані експонати архітектурної колекції від XIV до початку ХХ століття.
На сторінках сайту ми вже розклали хронологію історії Корця у статті «Корецький замок», тому цього разу розглянемо видатні (а таких тут більшість) пам’ятки Корця по окремості.
Відразу хочеться відмітити велику кількість храмів. Це можна зрозуміти навіть не читаючи путівника. Ми, наприклад, в’їхавши у Корець із заходу (а не з півдня, як це робить більшість подорожніх) відразу побачили бані колишнього Воскресенського монастиря, потім, праворуч від себе помітили хрести костьолу святого Антонія, піднялися у вузеньку вуличку й від костьолу побачили церкву Кузьми та Дем’яна, під’їхали до неї й помітили, далі, на лівому (нашому) березі річки Корчик, церкву святої Параскеви, а на іншому боці річки – хрести Миколаївської церкви. Проїхали до церкви Параскеви, звідтіль, на одному із наступних пагорбів побачили ще один храм. Та що це за матрьошка, подумали, досить, до того вже не поїдемо, бо їм (церквам) кінця і краю не буде. Та і храм той здався нам якимось новим, тому ми виїхали із району, який виявився окремим селом (це я вже з’ясував пізніше), що називається Новим Корцем, і попрямували через міст у Корець старий. Село Новий Корець відокремилося від Корця у 1880 році. Раніше тут було передмістя, яке у 1832 році дуже вигоріло. А у Корці справжньому (старому) ми мали дві головні цілі – Троїцький монастир і руїни замку, але заодно оглянули келії Воскресенського (Василіанського) монастиря та Миколаївську церкву… Якийсь сумбурний в мене виходить пост, потрібно якось впорядкованіше. Отже…
Корець відомий із 1150 року (це із письмових джерел), хоча, ймовірно, заснований він був раніше. Від домонгольського періоду у місті нічого не лишилося, а найстарішою будівлею Корця є замок. Точніше те що від нього залишилось.
Корецький замок збудував князь Федір Острозький у 1386 році – один із засновників «імперії» Острозьких, майбутній святий Феодосій Острозький. Провівши життя у війнах та накопиченні маєтностей, на старість він пішов у монахи Києво-Печерського монастиря, де і закінчив життя. Замок в період Федора Острозького ймовірно був дерев’яно-земляним. Пізніше його перебудували наступні власники Корця – князі Корецькі. У 1780-роках ще одні власники міста, Чарторийські, перетворили замок на палац, а у 1832 році тут сталася велика пожежа й від замку-палацу залишились самі лиш мури. Із того часу його так ніхто й не відновив, тому зараз навіть важко уявити яким той замок був – більш менш цілісною виглядає лише надбрамна вежа. Щоправда, відновили міст-віадук, прокладений над ровом – це єдине що ціле у замку Корецьких, а так це руїна. Височить на пагорбі над Корчиком вже багато століть, приваблюючи хлопчаків своїми підземеллями, п’яниць – безлюдністю, а закоханих – мальовничістю ландшафту.
Замок у Корці почали будувати Острозькі у 1386 році. Після пожежі 1832 року його вже не відновлювали
У 1533 році князі Корецькі збудували у місті дерев’яний костьол святого Антонія. Та будівля із часом занепала й на її місці у 1706 році звели новий храм – мурований. Цей зберігся до нашого часу. Виглядає він чудово й, на мою думку, є найгарнішою будівлею у Корці. Химерне переплетіння барокових форм у споруді відносно невеликого розміру (хоча може так лише здається), в оточенні високого товстого муру та приватної одноповерхової забудови, додає таємничості й автентичності костьолу. Він виглядає ніби перенесеним із давніх часів за допомогою якоїсь машини часу й покинутим серед людських городів. Контраст із навколишньою забудовою досить значний, але одночасно відчувається і певна гармонійність, наближеність до людей, до мешканців оцих вузеньких вуличок Нового Корця (хоча не впевнений що тут багато римо-католиків).
Останній раз костьол святого Антонія реконструювався у 1915-1916 рр., кажуть, саме тоді він набув яскравих барокових форм (хоча й за часом побудови він ще вскочив у період бароко). А у 1962 році в цій прекрасній споруді зробили склад хімдобрив. Варвари, що тут ще скажеш…
Костьол Святого Антонія збудували у 1706 році на місці старішого (зведеного у 1533 р.). У 1915-1916 рр. храм перебудували, повернувши йому яскраві барокові форми
У 1571 році князь Яхим Корецький заснував у Корці Воскресенський монастир. До 1616 року він був православним, потім обитель передали римо-католицькому ордену францисканців. На кошти Самійла Корецького 1620-х роках тут було зведено бароковий костьол та корпус келій. Приблизно в 1630-ті в Корці для францисканців було зведено інший монастир – Троїцький, а Воскресенський передали греко-католицькому ордену василіан.
Від Воскресенського монастиря залишилося небагато – лише корпус келій, збудований у 1764-1767 рр., який зараз реставрує Троїцький монастир (чи то хоче просто розширити свої площі, чи зробити якийсь скит – невідомо). Корпус має три бані – велику й дві малих, відновлені у стилі українського бароко. З усіх боків він оточений високим муром, ймовірно радянської побудови. Є тут якісь господарські будівлі та колишні гаражі, що свідчить про промислове радянське минуле будівлі. Потрапити на територію непросто – ворота рідко бувають відчиненими.
Келії Воскресенського монастиря у 1764-1767 рр. Сам монастир був заснований Яхимом Корецьким у 1571 р.
Наймасштабнішою пам’яткою Корця є Троїцький жіночий монастир. Його заснували у 1620 році, як монастир францисканців. Будували на кошти братів Карла та Самійла Корецьких. Головним храмом монастиря став Троїцький собор закладений того ж 1620-го року. Звели його у стилі бароко, але зараз зрозуміти первісний стиль храму може лише фахівець-архітектор, так його замаскували під російський шатровий стиль (історизм, модерн чи хз). Це сталося після того, як у 1831 році монастир передали православній церкві. Хоча мене дуже здивувала архітектура фасаду храму – варто лише замінити верхи, та деякі деталі декору, і храм перетвориться із псевдоруського у фактурний костьол. Вже пізніше я прочитав, що він дійсно був спочатку костьолом, й багато краєзнавців нині плюються від його шатроподібного верху й обманного п’ятиглавого четверика.
На території монастиря розташовано надбрамну дзвіницю (типовий шатроверхий російський модерн 1905 року), теплу церкву Івана Предтечі (у тому ж стилі). Величенький корпус келій (із 18 століття він майже не змінив свого зовнішнього вигляду), покої настоятельки і ще купа якихось будівель. Усі написи і таблиці в монастирі виключно російською мовою, як завжди у московських в храмах фотографувати заборонено… А ще тут розташована могила Анни Оленіної-Андро – її ніхто і не знав би, якби в неї колись не закохався Пушкін й не написав про неї (чи для неї) кілька віршів. Наприклад, відомий «Я Вас любил».
Троїцький монастир (1620, 1880 рр.)
Двояке враження складається від відвідин Троїцького монастиря. І з дороги блищить як нова копійка, і будівель цікавих багато, і доглянуте все, відремонтоване, але… Обитель, зведена поляками як католицький францисканський монастир була зайнята російським православним монастирем (якось це не по християнську), хоча на це ніхто б не звернув особливої уваги (ніби мало поляки колись захоплювали церков і монастирів), якби досконала барокова архітектура не була спаплюжена модерновими безсмаковими перебудовами (типу шатроподібних бань); повсюдна російська мова на заході України (така собі зневага до місцевих мешканців і оплот русифікації краю), ну і заборона фотографувати – мені просто дивно, як можна заборонити фотографувати національне надбання, особливо, якщо ви навіть не маєте відношення до його побудови.
Церква Івана Предтечі та надбрамна дзвіниця Троїцького монастиря (1905 р.)
Покої настоятельки (кін. ХІХ ст.)
У 1831 році у Троїцькому монастирі була велика пожежа, під час якої вигоріли перекриття та інші дерев’яні деталі, монастир потребував капітального ремонту. Саме тоді його й передали православній церкві – відразу після пожежі. Звичайно, католицька громада була тоді в опалі й не мала можливості ремонтувати обитель, тому православні зробили благородну справу, забравши собі усі клопоти. Але не дає спокою думка, як у Російській імперії могли так швидко прийняти рішення – пожежа, й відразу монастир переходить іншій (домінуючій) конфесії. Можливо просто збіг обставин, але ж ми знаємо як часто горять старовинні православні церкви і на їх місці за місяць-другий виростають новенькі, із білої силікатної цегли. Хоча у випадку із Троїцьким монастирем відбудова не була настільки швидкою – Троїцьку церкву відновили аж через 33 роки після пожежі, а освятили монастир лише у 1880-му. Тому не виключено, що я частково (у відношенні до узурпації монастиря) неправий, і з боку Священного Синоду це дійсно був просто жест доброї волі.
Перебудована із костьолу Троїцька церква (1620, 1864 рр.)
Навпроти монастиря зберігся будинок початку 19 століття, який належав графу Горчинському. У 1846 році в цьому будинку, під час роботи у Археографічній Комісії, зупинявся Тарас Шевченко (саме тому тут стоїть пам’ятник Кобзарю, хоча подейкують, що це колись був Ленін, а від Тараса тут лише голова). Нині у будинку музей і бібліотека.
Будинок графа Горчинського, в якому зупинявся у 1846 році Тарас Шевченко
Нижче від Троїцького монастиря (по вулиці в бік Корчика), поряд із замком, стоїть Миколаївська церква. Цей еталон зрілого класицизму (чи то навіть ампіру – різновиду класицизму), із колонадами, дзвіницею-шпилем та широким куполом 12-метрового діаметру, збудували у 1834 році на виконання заповіту князя Йозефа Чарторийського. Церква цікава, але якась дуже офіційна (риса притаманна класицизму), мабуть, через значне поширення класицистичних храмів.
Миколаївська церква (1834 р.)
На іншому боці Корчика, в селі Новий Корець (хоча я розглядаю обидва населених пункти, як одне ціле), недалеко від костьолу святого Антонія стоять церкви, які вже згадувались – Кузьми та Дем’яна, і Параскеви. Храми схожі між собою за архітектурою, адже обидва будувались за єпархіальним проектом наприкінці 19 та на початку 20 ст. (у 1896-1897 та 1911-1914 рр. відповідно). Здається що будівельники церкви святої Параскеви дуже вподобали сусідній храм і вирішили збудувати собі майже такий само.
Церква Кузьми та Дем’яна (1896-1897 рр.)
Церква святої Параскеви (1911-1914 рр.)
Ці дерев’яні храми розташовані на відстані не більше кілометра один від одного. Вони мають по одній великій бані, поряд з якою розташовано чотири маленьких декоративних, й по прибудованій дзвіниці. Одна синя, інша – червона.
Є в Корці ще мінімум дві церкви, які ми бачили із вікна машини, але вже не мали часу під’їхати. Так, Корець дійсно заслуговує кращої туристичної долі.
Текст та фото Романа Маленкова
ДИВІТЬСЯ ФОТОГАЛЕРЕЮ “КОРЕЦЬ. СКАРБНИЦЯ ПАМ’ЯТОК”
Стаття “Корецький замок“
