Седнів. Журба під високою горою чи індикатор циклічності природи?

Седнів розташований на північний схід від Чернігова. Є центром селищної ради. Кількість населення – близько 1300 осіб.

Седнев

Седнев

Долина Снову біля Седнева. Саме цей краєвид надихнув Глібова на на писання "Журби" ("Стоїть гора високая...")

Нині це селище, а колись було містечко відоме з 1068 року (перша документальна згадка пов’язана і з перемогою князя Святослава Ярославича над половцями) під назвою Сновськ, адже розташоване воно на річці Снов. До речі, Снов є однією з найулюбленіших річок байдарочників України.

З кінця XVІІ століття й до 1917 року Седнів був пов’язаний із старовинним козацьким родом Лизогубів. Оселились вони тут у другій половині XVІІ століття. Тоді було збудовано Воскресенську церкву, яка стала усипальнею Лизогубів та кам’яницю.

Седнев

Седнев

Седнев

Седнев

Воскресенська церква (1690-і рр.)

Воскресенську церкву збудував у 1690 році в стилі українського бароко чернігівський полковник Яків Лизогуб. В 1796-1814 рр. її перебудовували намагаючись пристосувати під модний на той час стиль класицизму. Але під час реставрації вже у ХХ столітті споруді повернули первісний вигляд, зокрема грушоподібну баню.

На початку ХІХ століття поряд із Воскресенською церквою збудували дзвіницю із шатроподібною банею. Вона вийшла непропорційною по відношенню до церкви і не зовсім вписується в архітектурний ансамбль.

Кам’яниця Лизогубів – унікальна архітектурна пам’ятка. Це найдавніша житлова будівля Лівобережжя, збудували її у 1690 році. Зведена кам’яниця у формах українського бароко. Вже у ХІХ столітті в кам’яниці надбудували нібито романтичну башту із зубцями. Вона розбавила бароковий стиль кам’яниці, але на мою думку виглядає досить гармонійно.

Седнев

Кам'яниця Лизогубів (малюнок Тараса Шевченка "В Седневі", 1846 р.). За кам'яницею видно Воскресенську церкву (ліворуч, ще без дзвіниці, але з класицистичною банею) та Георгіївську церкву (праворуч)

Седнев

Седнев Седнев

Кам'яниця Лизогубів у ХХІ ст.

Є у Седневі ще одна унікальна пам’ятка – дерев’яна Георгіївська церква. Це якраз та церква, яку майже всі ми бачили у радянському фільмі «Вій». Хоча у фільмі знімали лише внутрішній об’єм храму, як зовнішню декорацію використали церкву прикарпатського села Горохолин. Але храм-побратим згорів у 2006 році. А ось Седнівське дерев’яне диво стоїть і досі.

Збудували її у першій половині XVIII століття. Ця церква вважається одним з кращих творів української народної архітектури. Щоправда у ХІХ столітті вона була перебудована – до храму тоді добудували великий бабинець із дзвіницею. Але під час реставрації у 1975 році цю добудову розібрали.

Церква будувалася без жодного цвяха. Вона мала одну головну баню й дві невеликі вежі-слупи. Ці вежі розібрали у 1852 році.

Седнев

Седнев

Седнев

Седнев

Седнев

Георгіївська церква до та після реставрації

В радянський період тривалий час до Георгіївської церкви нікому не було діла. Вона руйнувалася й на початок 90 років перебувала в катастрофічному стані. Кажуть що не завалилась церква лише завдяки оригінальним конструкціям з’єднань брусів.

Вже у ХХІ столітті відбулася масштабна реставрація церкви. Їй повернули первісні форми. Зараз вона має розкішний вигляд і вражає численних туристів своїм колоритом та автентичністю.

Седнев

Седнев

У цьому приміщенні Хома Брут (Куравльов) відмолював гріхи панночки, а та (Варлей) літала у труні

На початку ХІХ століття Лизогуби вирішили збудувати у Седневі новий маєток. Було розбито гарний парк (із парковими спорудами) та збудовано великий, хоч і одноповерховий, садибний будинок. Звичайно в той час цей будинок міг будуватись лише у стилі класицизму. За модою того часу у будинку звели каплицю, баня якої нині є чи не єдиною прикрасою довгої будівлі, в якій нині працює школа.

У парку Лизогубів збереглися романтичні руїни – модний на початку 19 століття декоративний парковий елемент.

Лизогуби були прихильниками мистецтва. Вони часто приймали у себе художників, письменників і поетів. Двічі тут бував Тарас Шевченко (у 1846 та 1847 роках). Він намалював тут кілька малюнків. А в тіні 500-літньої липи він писав поему «Відьма».

Седнев

Седнев

В цій альтанці любив працювати Леонід Глібов

Часто бував у Седневі видатний байкар Леонід Глібов. Він дуже любив працювати у альтанці, яка стоїть на високому пагорбі над казково-мальовничою заплавою річки Снов. Тут він написав відомий вірш «Журба», який згодом перетворився у народну пісню:

«Стоїть гора високая,

Попід горою гай,

Зелений гай, густесенький,

Неначе справді рай.

Під гаєм в'ється річечка...

Як скло, вода блищить;

Долиною зеленою

Кудись вона біжить.

Край берега, у затишку,

Прив'язані човни;

А три верби схилилися,

Мов журяться вони.»

Хоча стовідсоткової впевненості, що «Журба» написана саме тут, ні в кого немає.

Седнев

Седнев

Седнев

Садибний будинок Лизогубів та каплиця

У 1849 році в новій садибі народився Дмитро Лизогуб – шляхтич який у майбутньому став одним із засновників терористичної організації «Земля й воля». На фінансування терористів-революціонерів витрачав він величезні кошти. А в садибі часто переховував народовольців, зокрема Софію Перовську та Андрія Желябова. Все це призвело до того що у 1879 році Дмитра Лизогуба заарештували за участь у підготовці до замаху на царя Олександра ІІ і стратили у Одесі.

Останнім відомим Лизогубом був Федір Андрійович. У 1918 році, за гетьмана Павла Скоропадського, він очолював уряд України. Пізніше Лизогуби емігрували.

Більшість Лизогубів були поховані у склепах під Воскресенською церквою. В радянські часи склепи були розграбовані. Звідти дістали муміфіковані тіла й возили по країні як експонати.

Є у Седневі ще одна церква – Успенська. Вона розташована за два кілометри від садиби Лизогубів. Збудували її у 1860 році. Це типовий мурований храм споруджений за єпархіальним проектом пристосованим до ландшафту.

Текст та фото Романа Маленкова

Седнев

Седнев

Паркова композиція "Руїни"

Седнев

Седнев

Парк Лизогубів

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)
Зображення користувача bel.

Стабильное избегание людей

Стабильное избегание людей на твоих фото, Рома, напомнило мне вот это из Паустовского, про Левитана: :)

 

"- Мосье Левитан, - говорила хозяйка, - почему вы не нарисуете на этом лугу породистую корову, а здесь под липой не посадите парочку влюбленных? Это было бы приятно для глаза.

 

Критики писали примерно то же. Они требовали, чтобы Левитан оживил пейзаж стадами гусей, лошадьми, фигурами пастухов и женщин...


...До поездки в Плес Левитан любил только русский пейзаж, но народ, населявший эту большую страну, был ему непонятен. Кого он знал? Грубого училищного сторожа "Нечистую силу", трактирных половых, наглых коридорных из меблированных комнат, диких чулковских мужиков. Он часто видел злобу, грязь, тупую покорность, презрение к себе, к еврею. До жизни в Плесе он не верил в ласковость народа, в его разум, в способность много понимать."

Зображення користувача malenkov.

Так ти ще й Паустовського

Так ти ще й Паустовського читав?) Це ж майже мій земляк)

Але мені до Левітана, як до Києва рачки (хоч би з моєї Борщагівки). Хоча останнім часом я часто фотографую людей. Просто вони мені рідко трапляються. Левітан все таки міг когось посадити у куточку картини (уявою), а я ж не домалюю їх в тему. А який толк, якщо люди будуть з обрізаними ногами, або розпливчасті?)

Зображення користувача bel.

Да вот как-раз попалось под

Да вот как-раз попалось под руку про Левитана. А ты им ноги-то не обрезай, а то обидятся ещё)

Зображення користувача malenkov.

Значить доведеться обрызать

Значить доведеться обрызать хрести або дахи) ну не черепушник я)