Олесько

У кожного свої критерії побудови рейтингу "Кращі замки України". В моєму суб'єктивному рейтингу замків Олеський замок займає місце десь в другій п'ятірці. Реально конкурувати із "монстрами" цього рейтингу: Кам'янцем, Хотином, Паланком, Судаком, Білгородом-Дністровським йому важкувато - не та вагова категорія. Але одного факту народження у замку видатного польського короля Яна ІІІ Собеського достатньо, щоб поставити замок в один ряд з найвидатнішими архітектурними пам'ятками України.

Олеський замок

Олеський замок

Понад шість століть минуло з того часу, як виник на високому пагорбі у Олеську замок. Сталося це у важкий період розпаду Київської Русі на окремі удільні князівства та захоплення її території зовнішніми ворогами. В 1223 році військо Чінгісхана розгромило об'єднані руські дружини на річці Калці. Ця подія символізувала завершення періоду могутності Київської держави. Руйнуючи та спалюючи поселення татаро-монгольські орди докотились до західних рубежів Київської Русі. У 1241 році загони Батия знищили місто Плісненськ, що за 10 кілометрів від Олеська. Ймовірно саме плісненські втікачі й заклали на підвищенні серед мочарів городище, на місці якого згодом постала фортеця.

Слідом за татаро-монголами на українські (руські) землі прийшли інші загарбники: литовці, угорці, поляки. В середині XIV століття литовські феодали захопили чернігово-сіверські землі, Київщину, частину Поділля та Волині. Під владу Польщі потрапили Галичина і Західна Волинь, Буковина відійшла Молдавському князівству, а Закарпаття захопили угорці. Саме у цей час важких для українців випробувань на кордоні Литви і Польщі з'явився Олеський замок.

Олеський замок Олеський замок

Мури та вежі

Перша письмова згадка про Олеський замок датується 1327 роком, коли він перейшов у володіння Юрія - сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії. Юрія запросили бояри на галицько-волинський князівський престол після того, як згас рід Романовичів. Ця дата дозволяє припустити, що замок побудував один із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича - Андрій або Лев.

Підвищення, на якому збудували замок, було основою укріплення. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал із частоколом, а далі - ще одна лінія оборони - вал з водяним ровом. Пагорб оточувала заболочена непрохідна рівнинна територія. На вершині пагорбу було збудовано фортечний, овальний в плані мур, близько 130 метрів за периметром.

Олеський замок Олеський замок

Положення замку на кордоні Литви і Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників. З 1340 року володарем Олеської фортеці став литовський князь Любарт, а у 1366 році її відвоював польський король Казимир Великий. Згодом Казимира на польському королівському престолі змінив Людовік, який одночасно був і угорським королем, який передав Олеський замок у власність Опольському князю Владиславу - останньому князю Галичини. Владислав Опольський проводив політику окатоличення галицьких земель. Він добивався від Риму права на створення окремої галицької митрополії, але зрозумівши безперспективність своїх планів, в 1375 році передав Олеський замок, разом з Рогатином і Тустанню, у власність галицькому єпископу. Це викликало протест руського населення. Вибухнув бунт і замок на два роки (до 1377) перейшов у руки повстанців. Король приборкавши повстання розмістив у замку угорський гарнізон, що мав охороняти навколишні землі від зазіхань литовців. Литовський князь Любарт не втрачав надії повернути собі Олесько, його загони частенько перевіряли міцність замкових мурів та рівень готовності гарнізонних вояків. Угорцям це дуже не подобалось, тому відразу після смерті Людовіка, в 1382 році за викуп вони віддали замок литовцям.

В 1385 році Польща і Литва уклали Кревську унію - договір за яким вони об'єднались в одну державу - Річ Посполиту. Великий князь литовський Ягайло одружився із польською королевою Ядвігою і став королем об'єднаної держави. Він обіцяв польським панам покатоличити Литву, а з нею і Україну, хоча сам від народження був православним.

Ягайло взявся виконувати свої обіцянки. Литовські і руські землі "на вічні часи" було прилучено до Польщі. Ягайло звелів усім князям литовським, що правили українськими та білоруськими землями, аби ті письмово підтвердили вірність королю, королеві Ядвізі, їхнім дітям та Польському королівству. Князі визнавали Ягайла своїм старшим, як великого князя литовського, тому не вбачали нічого особливого в лишньому підтвердженні вірності. Але згодом князі та бояри зрозуміли, що ними правитиме не Ягайло, а краківські (в Кракові була столиця Речі Посполитої) пани. Невдоволенням литовської верхівки скористався Вітовт - кузен та непримиримий політичний супротивник Ягайла. Двічі піднімав він бунт проти королівської влади. Врешті-решт Ягайло був змушений призначити Вітовта своїм намісником на литовських та руських (українських та білоруських) землях. Але Вітовтові цього виявилось замало - він хотів стати литовським королем. Всі його плани було зруйновано війною з татарами (в 1399 році литовське військо зазнало нищівної поразки на Ворсклі). В результаті у 1400 році між Вітовтом та Ягайлом було підписано угоду, за якою Вітовт визнавався великим князем Литовським, але Литовське князівство отримувало не самостійність, а автономію.

Олеський замок

Дуже великі зміни відбулись в Україні після Кревської унії. Вітовт та Ягайло почали ділити руські князівства, які до цього часу жили майже не відчуваючи, що вони належать до Великого князівства Литовського. Головних князів (Чернігівського, Київського, Волинського, Подільського) було скинуто - їх замінили литовські та польські намісники та урядники. Саме тоді Вітовт вигнав Федора Корятовича, Подільського князя, який згодом став правителем у Мукачівському замку. Ще більші зміни відбулись в релігійному житті, після того як Ягайло окатоличив Литву та видав грамоту про те, що в майбутньому всі права матимуть тільки бояри-католики. Православні князі та бояри більше не мали права брати участь в політичному житті держави, чим були вкрай незадоволені. Саме тому вони підтримали Свидригайла - Ягайлового брата, який прагнув стати Великим князем Литовським й підняв повстання проти Вітовта. І саме Свидригайлу з кінця XIV століття належав Олеський замок.

Кілька десятиліть вів боротьбу Свидригайло з Вітовтом - це були і збройні повстання, і заколоти, але титул Великого князя Литовського він отримав лише у 1430 році, після Вітовтової смерті.

Смерть Вітовта звільнила руки Ягайлу, який відразу ж наказав прилучити галицько-волинські землі (до яких належав і Олеський замок) до Польщі. Свидригайло цього терпіти не схотів - почалася війна між Литвою та Польщею.

Олеський замок Олеський замок

Олеський замок під час цих буремних подій залишався прикордонним форпостом Свидригайла. Майже півстоліття він був неприступним для польських магнатів.

У 1431 році Ягайловий прибічник, князь Казимир Мазовецький із значним військом рушив на Олесько. Почалася облога, яка тривала шість тижнів. Але замок, оборону якого очолював Івашко Преслужич з Рогатина, на той час староста Олеська, так і не змогли захопити.

Після укладення перемир'я між Ягайлом та Свидригайлом (2 вересня 1431 року) Волинь, Галичина та Західне Поділля були остаточно прилучені до Польщі. Але Олеський замок офіційно залишився власністю Свидригайла та його бояр. 18 жовтня 1431 року король офіційно видав олеським боярам документи на володіння землями. Але вже 26 жовтня Олеська фортеця порушила угоду - її гарнізон напав на володіння польського судді Давидовського.

галереї

Замкові галереї

У 1432 році Олеський замок після тривалої облоги був здобутий військами польського короля Владислава Варненьчика і переданий разом із навколишніми землями у вічне користування Янові із Сєнна, синові Добєслава, нащадки якого почали називатись Олеськими. Так упала остання руська фортеця на галицьких землях. Почалися жорстокі утиски населення. Як символ окатоличення в кінці XV століття в Олеську звели костьол.

Після смерті Яна із Сєнна, Олесько разом із замком одержав його син Петро, після нього дістали у спадщині по половині його дві дочки, а за їхніми чоловіками замок перейшов до родин Каменецьких і Гербуртів.

Друга половина XV - перша половина XVI століть позначились постійними набігами татарських орд на українські (в тому числі й на галицькі) землі. В 1442 та 1453 роках Олеський замок відбивав напади, але у 1512 році не витримав облоги і був зруйнований. Його відбудували та простояв він недовго - до 1519 року, коли татари знову з'явились на олеських землях. Один з володарів замку, Мартин Каменецький, тоді утік, а другий, Фридерік Гербурт, разом із своїми дружинниками загинув у битві під Сокалем.

краєвид

Краєвид із замкових мурів. На передньому плані Троїцький костьол

В середині XVI століття татарські набіги припинились - життя в Олеську та околицях дещо стабілізувалось. Почалась добудова та зміцнення Олеського замку. Всередині мурів, у східній частині, спорудили двоповерхове приміщення (до наших днів збереглися готичні портали й обрамлення вікон) та каплиці, в південно-східній - башти, посередині дитинця - студні. Із розвитком вогнепальної зброї змінився характер укріплень. Засоби оборони винесли поза мури, вдосконалили вали, в системі яких було зведено бастіонні споруди. Замкові приміщення розширились та набули житлового характеру (раніше в межах фортеці люди жили лише під час облог) і стали переважно двоповерховими. Внутрішній простір дитинця сильно зменшився.

В другій половині XVI століття ожили торгові шляхи, що проходили через Олесько. Місто почало брати мито з чумаків, які везли сіль з Долини на Волинь. Виникли ремісничі цехи.

Троїцький костьол

Троїцький костьол було збудовано у 15 столітті

В 1605 році Олеський замок з усіма навколишніми землями і маєтностями перейшов до рук великого українського магната Івана Даниловича. Це був типовий представник феодальної верхівки. За придане своєї першої дружини Катерини Красицької він вирішив розбудувати Олеський замок - середньовічну фортецю перетворити в ренесансний палац. Невідомий архітектор (скоріше за все італієць Галеаццо Аппіані), що керував роботами в замку, виконав поставлену задачу. В плані залишились переважно ті ж приміщення, але було оздоблено площини стін та веж. Для об'єднання будівель, що примикали до оборонних мурів збудували відкриті галереї у вигляді ордерних аркад. Вікна других поверхів отримали кам'яне обрамлення, а двері - портали. Над воротами та в порталах було розміщено герби володарів замку.

Другою дружиною Івана Даниловича стала Софія Жолкєвська, донька коронного гетьмана Речі Посполитої. За сприянням свого нового тестя Данилович став львівським каштеляном, а з 1614 року - воєводою руським.

Монастир капуцинів

Монастир капуцинів (фото Романа Маленкова)

Данилович намагався гарно видати заміж своїх дочок Марціану та Теофілію. Час перетворив на легенду реальну історію палкого кохання Марціани та Адама Жолкєвського. Батько не схотів цього союзу видав доньку за Конецпольского. Убитий горем Адам у замку, привселюдно, покінчив життя самогубством. Кажуть що його привид і сьогодні турбує відвідувачів.

Іншу свою дочку, Теофілію, Данилович видав за красноставського старосту Якуба Собєшина. В 1629 році у неї народився син, якого назвали на честь діда Яном (Іваном). Це був майбутній переможець турків під Віднем, видатний польський король Ян ІІІ Собєський.

Іван Данилович, за часів якого Олеський замок набув майже сучасного вигляду, зробив своїм спадкоємцем сина - Станіслава. Але Станіслав не довго володів маєтностями батька - в одній із сутичок з татарами він потрапив у полон та був убитий. Інший син Даниловича, Ян, помер ще дитиною, тому замок як придане старшої дочки Марціани перейшов до Конецпольських.

Собор Святого Антонія скульптура

Собор Святого Антонія у монастирі капуцинів (1737)

В 1648 році війська Богдана Хмельницького визволили Олесько від поляків, але ненадовго. Не пройшло і року як Конецпольський знову повернувся в замок. Його прагнення жити на широку ногу призвело до розділу маєтностей між 17 кредиторами.

У 1681 році Ян Собєський, в той час уже король, виплатив борги Конецпольського й став власником Олеського замку. За три роки (з 1684 по 1687) він відремонтував його і зробив своїм "камерним" замком ("віллою"). В замку збудували господарські приміщення та відновили закладений попередніми власниками парк.

В 1707 році під час військового союзу Петра І з поляками в замок прийшли російські війська, які пробули в ньому п'ять років, а в 1716 король передав його своєму сину Якубу. Якуб Собєський не пробувши власником Олеського замку і трьох років продав його Станіславу Жевуському. Син Станіслава Жевуського, воєвода волинський Северин щедро прикрасив інтер'єри замку та перетворив споруду у розкішний палац.

XVIII століття стало періодом значних змін у замку. Інтер'єрам було надано палацового характеру . Велику роль у зміні інтер'єрів відіграв французький скульптор Леблан. У замку з'явились нові каміни та печі, стіни було вкрито ліпниною, монументальними розписами та штучним мармуром. Кімнати, в залежності від призначення, отримали назви: "портретна", "європейська", "віденська", "дзеркальна" та ін.

Після смерті Северина Жевуського Олеськом спочатку володів його брат Вацлав. Саме цей магнат розпочав період занепаду замка. Він розорив замок, вивіз всі цінності до Підгірців та пустив його "з молотка". В 1796 році замок перейшов у власність до Олександра Зелінського, а трохи згодом до родини Літинських.

Монастир капуцинів

Монастир капуцинів

На початку ХІХ століття провели реконструкцію лівої частини замку. Тоді знесли завершення великої башти і висота будівлі вирівнялась. Після цієї реконструкції почався період повільного, але впевненого руйнування будівлі. Особливо значні ушкодження вона отримала в січні 1838 року під час землетрусу.

Власники замку перестали піклуватись його становищем, а після того, як в одній із кімнат було знайдено скарб, взагалі прискорили його руйнацію. Почались гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивались стіни з розписами, знімалася підлога, розбирались каміни. У 1875 році завалилась 42 метрова замкова криниця, якою користувались ще з XV століття. На кінець ХІХ століття Олеський замок у перетворився на руїну.

У 1882 році Олеську фортецю викупила держава. Побутували різні думки щодо його використання: передати монастирю, зробити музеєм Яна Собєського, перетворити в інтернат для студентів учительської семінарії. Але, в силу різних причин замок так і не відреставрували, довгий час він стояв напівзруйнований, а до 1939 року тут була сільськогосподарська жіноча школа.

скульптура скульптура

Скульптури святих у монастирі

В радянські часи замок відреставрували. В ньому було створено музей-заповідник "Олеський замок" та відділ Львівської картинної галереї. У галереї зібрано понад п'ятсот творів живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва Західної України X-XVIII століть. Зараз у замку відкрито ресторан "Гридниця", який сприяє роботам по підтриманню гарного стану замку.

Поряд із замком збереглися споруди монастиря капуцинів, який збудували у 1737 році за проектом архітектора Мартина Добравського. Це класичний барочний комплекс будівель, композиційним ядром якого є костьол. З півдня до нього примикає корпус монастиря з келіями на першому та другому поверхах і замкнутим внутрішнім двором. Монастирський двір оточено муром триметрової висоти.

парк

Монастирський парк

У дворі монастиря розбито парк. Його територію розділяють доріжки, що йдуть по осі монастиря. Є ставок на, місці якого у минулі часи був фортечний рів. Збереглись кілька надгробків та старовинні скульптури. Кілька років тому тут відбувався конкурс сучасної скульптури "Неоліт 96"- частина експонатів робіт залишилась у парку і радують око відвідувачів.

смуток

Експонат конкурсу скульптури - "Відпочинок" (скульптор П.П.Козлов)

Автор тексту Роман Маленков, автор фото Євген Гурін

При написанні статті використано матеріали: Олеський замок: Путівник / Упоряд. О.Ріпко; Худож. П.М.Гейдек; Фотозйомка Б.А.Шевчука. - Львів: Каменяр, 1981.

Дивитись ще: Олесько на малюнках Наполеона Орди

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)