Бар. Подільський клаптик Італії

До Бару слід поїхати хоча б заради самої назви цього містечка. От гуляю я Баром, мені дзвонять кумпелі на мобільний, запитують стандартне: "де ти?" - А я їм так чесно відповідаю: "А я в Барі". - "Що? Із самого ранку? Вони ж іще не відкрилися..." :)

Тим більше, що в цьому містечку окрім гарної назви є ще чудовий костел, два католицькі монастирі та багато інших цікавинок. Отож, їдемо до Бару займати найкращі місця за стійкою знайомитись із цим чепурним Подільським містечком.

Історію міста Бар заведено рахувати від 1425-го року. Щоправда, тоді ані назви Бар, ані самого міста ще й близько не було. Зате на протилежному (від теперішнього Бару) боці річки Ров розташувалось селище, яке теж іменувалось Ровом. Тепер на тому місці розкинулось селище Чемериси Барські, а від старовинної твердині лишився крутий пагорб, із якого відкривається чудовий краєвид на теперішній Бар.


1537-го року селище Рів разом з навколишніми землями у місцевого воєводи купує польська королева Бона Сфорца (так, це саме на її честь названа гора Бона в Кременці). За велінням королеви на протилежному боці річки зводиться нова дерев'яна фортеця та поселення навколо неї. Новітнє місто назвали Баром, на честь італійського міста Барі, де власне народилася королева Бона.
Місто одразу ж отримало великі привілеї, його мешканців звільнили на 16 років від податків, а самому Бару було надано Магдебурзьке право. Власне, справжня історія міста розпочалось саме тоді, рівно 475 років тому.
Із тих часів місто безліч разів спустошувалось татарами і знову відроджувалось, відвойовувалось повстанськими військами у польської шляхти й поверталось назад до Речі Посполитої, переживало багато інших буремних подій, і врешті дійшло до наших часів звичайнісіньким районним центром. А про колишню велич тепер свідчать лиш численні архітектурні пам'ятки.

Позаяк нині Бар - маленьке компактне містечко, то шукати пам'ятки не доведеться. Виходите на автовокзалі із маршруки, і тут таки прямо перед носом постає монастир кармелітів.

Проходимо воротами надбрамної дзвіниці на монастирське подвір'я. Роки радянського атеїзму негативно позначились на зовнішньму вигляді святині, проте поступово силами монахинь і решти приходу кляштор приводять до ладу. Он бачите, дівчинка на подвір'ї траву між плитками вискубує? - Це вірна ознака того, що всі справи в монастирі виконуються згідно плану, а керівництво кляштору гідно справляється із своїми обов'язками й покладеними на нього завданнями. Я й сам в армії траву в тріщинках асфальту скубав, так що знаю, що кажу :)

Окрім власне костьолу із монашими келіями, при монастирі існував і колегіум. Імовірно, що він був розташований саме в стінах цієї будівлі.
Якраз тут 1768-го року було утворено Барську конфедерацію - що мала на меті протидіяти втручанню Росії у справи Речі Посполитої. Щоправда, конфедерати були досить швидко розгромлені, а сама Річ Посполита припинила своє існування, розчинившись в Російській та Австро-Угорській імперіях.

На початку ХІХ сторіччя, опісля польського повстання, католиків-кармелітів було випроваджено із кляштору, а натомість монастир було передано православним. Від їхнього перебування й лишилась на згадку висока надбрамна дзвіниця.

За радянських часів монастир, звісно ж, перестав виконувати свої релігійні функції, а частину келій обладнали під житлові квартири. Монастир потроху занепадав і руйнувався, аж поки з приходом незалежності опіку над ним не узяли сестри-бенедиктинки.

І нехай стіни колишнього кармелітського кляштору все ще просять ремонту, зате впорядкованість подвір'я надихає на оптимізм і вселяє віру в те, що монастир зможуть гарно відреставрувати.
За монастирським подвір'ям тягнуться в небо гострі шпилі костьолу святого Миколая, тож полишаю кармелітський кляштор і прямую до нової цікавинки.

Дорогою, просто під костьольними стінами, стрічається цікавий архітектурно будиночок, який проте перебуває у жахливому стані напів-руїни.
Кам'яна табличка, що висить на його стіні, стверджує, що тут протягом 1874-1877 років проживав видатний літератор - Михайло Коцюбинський. А сама споруда є пам'яткою архітектури і оберігається законом...

Слаба богу, не всі пам'ятки перебувають у такому жахливому стані. Тож роблю кілька кроків убік, аби помилуватись костьолом св.Миколая.

Сам костел було збудовано 1811 році, а рівно за сто років його було перебудовано в стилі неоготики. Місцеві мешканці надзвичайно пишалися своєю святинею і стверджували, що Барський костел є зменшеною копією Київського, роботи архітектора Городецького.

Над входом, окрім традиційного розп'яття, барельєф святої Анни із закликом, аби вона молилась за нас...

А на самісінькій верхівці ангел погрожує мечем годиннику, аби той правильно показував час.

На подвір'ї п'янко пахнуть троянди. А заодно вони гарно відволікають своїм пишним білосніжним цвітом від облущених стін.

Обов'язкова Матка Боска на костьольному подвір'ї.

А це вже фігура якогось з апостолів за межами костьолу. Одразу ж за спиною цього апостола розкинувся міський парк, що виріс на руїнах Барської фортеці.

Від колишньої могутньої твердині (однієї з найпотужніших на Поділлі), спроектованої самим Гійомом де Бопланом, на сьогодні лишились тільки рештки фундаменту, що поросли пишними бур'янами й кущами.
Початок руйнування новітньої на той час фортеці поклали козаки під проводом Максима Кривоноса, які проявили під час штурму максимум військової винахідливості. Здобуття замку стало можливим завдяки застосуванню новітніх військових технологій - попередників теперішньої бронетехники, десантного флоту й димової завіси. Із суходолу на штурм фортеці рушили "гуляй-городи" - бойові вози, захищені товстими колодами, із-за яких козаки вели вогонь прямо на ходу, штовхаючи ці самі вози до замкових стін. Одночасно із річки рушили так само захищені плоти, наступ яких до того ж прикривався від ворога димом підпаленої мокрої соломи.

В самому парку розмістився пам'ятник воїнам-визволителям міста, що загинули в другу світову війну.

По іншу сторону від костелу розмістилась іще одна архітектурна пам'ятка - церква Успіня Пресвятої Богородиці.

Ворота надбрамної дзвіниці було зачинено, тож довелось знімати церкву крізь грати, бо ж якось соромно було в чужому місті стрибати через церковні паркани.

Вхід до церкви прикрашено чеканкою по металу та аж двома табличками-нагадуваннями, що це пам'ятка архітектури 1757 року - спеціально для тих, хто з першого разу не доганяє.

Сама церква, як на диво, без вульгарних недоречних золочених куполів-цибулинок та ядучого синодально-синього кольору. Невже не МП?

Облишаю сакральні пам'ятки та рушаю на знайомство із цивільною частиною міста.
Готельно-ресторанний комплекс "Барселона" змушує задуматись над походженням назви столиці Каталонії. А чи бува не тутешні вихідці заснували на далеких Піренеях поселення й назвали його Бар-село-на-(Каталонщині)? :)))

Міський будинок культури виглядає шаблонно, зате може похизуватись фонтаном на площі (при чому, судячи із зовнішнього вигляду - робочим)

Будівля однієї із шкіл. Коло дверей висить пам'ятна табличка, на якій пишеться: "Збудовано на честь 50-річчя Жовтня".
Ще раз уважно оглядаю стіни і на думку одразу ж спадає стара радянська приказка: "Не треба нас дурити - ми ще не зовсім п'яні". По всьому видну, що будівля була зведена іще до революції. Можливо, тут було міське училище, чи щось подібне.

Іще одна Барська школа розмістилась в старовинному приміщенні.

Цього разу меморіальна дошка коло входу чесно сповіщає, що в цих стінах іще в 1913 році розпочав навчання видатний хімік - Юрій Делімарський. Отже, за царату тут діяло реальне училище.

Симпатичний колись цегляний будиночок спотворили цементною "шубкою".

Коло нього розмістилась іще одна святиня - колишній монастир єзуїтів, а тепер уніатська церква.

Просто Казковий магазинчик. "Казковий" - то лише його назва, але і ззовні він виглядає досить чарівно.

Коло Барського Автодорожнього Технікуму на газончику розмістився червоний жучок-Запорожець-965, тобто "Горбатий".

Нещодавно на День Європи у Вінниці цей технікум уже встиг приємно здивувати своєю експозицією. В той час, як Вінницький Технічний Універ зваблював шкільних випускників якимось незрозумілими вишитими картинами, бісерними деревами й фігурками з паперу, Барський Технікум демонстрував розрізи сучасних автомобільних двигунів, диференціалів, варіаторів, рульового керування та біксенонових фар. Я на тій експозиції мало не годину пролазив, розглядаючи перерізи Субарівських опозитів, Фольксвагенівських VR6 та інших технологічних шедеврів.

Іще один будиночок із сторічною історією. Ех, йому б іще гарну реставрацію...

Якась казенна установа. Не здивуюсь, якщо до революції тут була розташована Міська Дума.

Меморіал загиблим у ВВВ загрозливо цілиться вістрям меча у захмарене небо. Небо натомість навзаєм погрожує громом і блискавками. Перспектива перечікувати грозу без жодної парасолі в чужому місті мене не приваблює, тому стрибаю до першої ж маршрутки на Вінницю, на дах якої вже гучно падають перші дощові краплі...

Текст та фото Вадима Постернака                                   posterrr

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)
Зображення користувача Гость.

За межами костьолу фігура не

За межами костьолу фігура не якогось з апостолів, а фігура Святого Миколая стоїть на площі, яка носить Його назву. Виправте, будь ласка.