Через Білу Церкву, Володарку та Тетіїв до цього села із Києва 205 кілометрів. Дорога – більш-менш, хіба що на Оратівщині вже покоцана добряче – то добре, що буряки возять та пшеницю, але ж дорозі торба настає. Та все таки, якщо не поспішати, то обережно, навіть із комфортом, можна дістатись до Малої Ростівки години за три. А дістатись сюди варто, бо тут сховалась перлина української неоготики…
До Інтернету дійшла інформація, що збудував палац на самому початку 20 століття (будівництво почалося у 1901 році) генерал царської армії на прізвище Заботін. От і вся інформація про історію будівництва. І хочемо зазначити, що інформація ця точно недостовірна, адже ніякого генерала Заботіна ніколи не існувало – ну не фігурує таке прізвище серед генералів царської армії. Було два генерала із прізвищем Заботкін, але один з них помер у 1894 році, а інший отримав генеральський чин аж у 1917 році. Хоча, можна припустити, що саме він збудував палац у Малій Ростівці – Олександр Дмитрович Заботкін. Родом із Миколаєва, випускник кадетського корпуса. У 1901 році він був у чині штабс-капітана, але хіба б хтось особливо досліджував би хронологію його ходи по кар’єрних щаблях, коли вишукував замовника палацу.
Від місцевих мешканців можна дізнатись цікавинки про історію палацу, наприклад про цеглу, яку возили аж із Польщі, про підземні ходи – ну як усюди. Над входом у палац із тильного боку висить напис із електричної гирлянди: “Центр” а знизу дрібнішими “реабілітації”. Ми питали, кого тут мали реабілітовувати? Як кого? Наркоманів. Раньше якийсь Черниш володів, кажуть, палацом – мєсний багач, чи то зараз він ним володіє – зрозуміти важко.
90-ті роки минулого століття палац віддали у приватну власність. Його відреставрували і ззовні і всередині, навезли скульптур і… покинули. Ніби… Але територія прибирається, дерева обрізані – комусь, напевне, є діло, якщо платять прибиральникам і садівникам.
Одні місцеві мешканці кажуть, що центр реабілітації наркоманів, а інші стверджують, що це масонський центр. Заглянувши всередину, можна побачити зал із високими спинками, та щось, на зразок трону. Ну точно не для наркоманів (хоча може то така методика реабілітації).
Мешканці Малої Ростівки охоче розповідають про “панський дім”. Кажуть, що його викупив якийсь Черниш – багатій, чи то місцевий, чи то десь із Києва, поробив ремонти, скульптури навіз, сторожів найняв і кудись подівся. А палац на продаж виставили – ще й цифру конкретну називають – 198 тисяч доларів. Колупнувши трохи бездонну мережу Інтернету, дійсно можна знайти інформацію, що на сайті якогось агенства “Альфа-Недвижимость” розміщено об’яву про продаж “замку з підвалом” (комплексу нежитлових будівель), загальною площею 2438, 3 кв.м, який можна використовувати як заміський рекреаційний центр, із головною будівлею у вигляді старовинного замку. Серед інфраструктурних об’єктів перераховуються клуб-їдальня (мабуть отой із масонськими кріслами, які видно через вікна), бібліотека, банно-пральний комплекс, веранда… Щоправда знайдена ця інформація була вже на ресурсі, який сам використовував її вторинно, а на сайті агенства “Альфа-Недвижимость”, до речі їх два – московський і одеський – нічого ми не знайшли. Мабуть дійсно продали вже – так нам сказали дві жіночки, із найближчого до палацу подвір’я, мовляв, про це навіть на сходці села говорили. І добре, якщо дійсно продали.
У Малій Ростівці є ще одна архітектурна цікавинка – дерев’яна Покровська церква, зведена ще у 18 столітті. Ще на недавніх світлинах, знайдених в Інтернеті (не скажеш, що їх багато), церква стоїть майже зруйнованою, із прогнилим дахом, дірками у стінах – ніби десь у зоні відчуження. Але нині, о диво, церква ремонтується – вже перекрито дах, замінено значну частину старих дощок, ліси навколо двіниці – робота йде повним ходом. Виявляється церкву взявся ремонтувати місцевий фермер Микола Мотузюк – це ж треба, ще не перевелися такі меценати. Він довго думав, чи будувати нову, чи стару реставрувати – на щастя, зупинився на другому варіанті.
2018 р.
2020 р.
Згідно із проектом, церкву буде повністю відновлено, інтер’єри розпишуть (а це 140 кв. метрів стін) – буде як нова копійка.
Лаврентій Похилевич датує будівництво Покровської церкви 1776 роком. Щоправда, ледві знайшов село в його “Сказаниях…” – воно ж там значиться як Растовка Малая. За архітектурою храм досить цікавий – це дерев’яний тетраконх із прибудованою (вже в єпархіальному стилі) дзвіницею. Такі храми часто зводилися козаками (наприклад, схожа церква у Волосківцях), тому й називають церкву козацькою. Не відомо, якою вона стане після ремонту, але без шалівки, із голим зрубом, це дуже колоритний об’єкт, хоча і не включений у реєстр пам’яток (принаймні, в переліку пам’яток національного значення його, як і палацу, немає).
Церква ще ремонтується, але богослужіння вже йдуть – сюди приходить на службу священик із сусіднього села Чагів, до речі, УПЦ КП. Побільше б нам таких фермерів.
Текст та фото Романа Маленкова
