Завдяки найбільшому в Україні палацовому комплексу Тульчин може вважатися одним з найцікавіших міст Вінниччини. Автобуси сюди з Вінниці ходять регулярно, тому жодних проблем дістатися туди і назад не буде. Ще задовго до своєї слави місто належало подільській шляхетській родині Струсів гербу Корчак, відомої нам по однойменному містечку на Тернопільщині. Одна з представниць цього роду вийшла заміж за Калиновського, до володіння яких і перейшов Тульчин.
Перші письмові відомості про місто належать до 1607 року. Тоді король Сиґізмунд ІІІ Ваза надав привілей на Тульчин генералу подільських земель Валентію Олександру Калиновському. У першій половині XVII століття Тульчин став визначним торговельним центром завдяки брацлавському старості Адаму Калиновському. З 1649 р. недовгий час сотенне містечко Брацлавського полку, з 1667 р. Тульчин знову відійшов до Речі Посполитої, з 1672 по 1699 рік під владою Османської імперії.
У 1648 тут був укріплений замок, з кам’яними вежами по кутах. Після нетривалого занепаду і розрухи, викликаних трагічними подіями під час штурму потужної Тульчинської фортеці з численним гарнізоном повсталими козацькими загонами полковника Максима Кривоноса, Хмельницького в 1648 році під час народно-визвольної війни українського народу проти польського поневолення, Тульчин в кінці XVIII століття розквітає і стає широко знаним центром промисловості і ремесел, високої європейської культури, завдячуючи графу Станіславу Щенсному Потоцькому, власнику великих земельних володінь в Україні.
Станіслав Щенсний Потоцький робить Тульчин своєю резиденцією, споруджуючи в 1782 році палацо- парковий ансамбль під назвою “Хороше”, який успішно сперечався з найкращими королівськими аналогами Європи. Цей унікальний і величний витвір мистецтва та архітектури, який називають “подільським Версалем”, проектували французький художник, будівельник і механік Лакруа, дизайнер голландець Меркс, автор парку англієць Міллер.
17 травня 1787 р., з нагоди перебування польського короля Станіслава Авґуста Понятовського, місту надається Магдебурзьке право. У 1792 р. Тульчин був резиденцією Тарґовицької конфедерації. На честь перебування короля Потоцький на площі Ринок поставив колону, а населенню в межах милі дарував вольну. Також ним був фундований мурований Домініканський костел, урочисте відкриття якого відбулося 9 травня 1784 р., з Риму були в костел були привезені і тут покладені мощі св. Піуса. В палацовому парку «Хороше» перебувала мармурова баня в мавританському стилі, привезена з Царгороду.
Палац почався будуватись у 1782 році за проектом французького архітектора Лакруана замовлення представників родини Потоцьких. Першопочатково Потоцькі проживали у так званому Старому палаці, побудованому у 1757 р. Після переїзду на Правобережну Україну Потоцькі власне і розбудували свою резиденцію у Тульчині. Після Другого Поділу Речі Посполитої у 1793 році Станіслав Щенсний Потоцький, тодішній власник маєтку, перейшов на службу до російської імператриці Катерини ІІ і отримав чин генерал-аншефа. Перехід на бік російської імператриці був зрадою відносно Польщі, але дозволяв зберегти всі маєтки магната в Україні.
Величезний палацовий комплекс побудований у плані на двох взаємно перпендикулярних осях (вздовж під’їзної дороги та напрямку палац – костел). Палацову групу задумано за палладіанською об’ємно-просторовою схемою, яку на той час почали застосовувати в Україні у будівництві репрезентативних позаміських та міських резиденцій. Головний корпус (власне палац) та два бічні флігелі, розташовані рівнобіжне осі палац – костел, поєднано галереями, завдяки чому утворено великий парадний двір.
Головний корпус палацової групи – двоповерховий, мурований, його розпочато будівництвом у 1781 р., закінчено в основному в 1782 р., а повністю – в 1785 р. У плані він має форму видовженого прямокутника з дворядним анфіладним розплануванням приміщень, центральне розташованим вестибюлем та характерними ще для періоду бароко парадними двійчастими сходами.
Перший поверх (нижчий), перекритий склепіннями, був призначений для житлових та, можливо, адміністративних приміщень, 2-й (вищий, з плоскими перекриттями) – містив праворуч від вестибюля репрезентативні залита салони, а ліворуч – житлові приміщення й обідній зал, стеля якого спиралася на чотири колони, поставлені посередині в квадрат. Функціональне використання 2-го поверху якреп-резентативного притаманне ранньому класицизму і є ремінісценцією бароко.
Фасади будівлі виконані у великому, на два поверхи, іонічному ордері. Домінантою головного фасаду є піднятий на кілька сходинок 10-колонний портик-лоджія з вбудованим на 2-му поверсі балконом. Відсутність над портиком традиційного трикутного фронтону зорово подовжує фасад, підсилюючи його монументальність.
Центральний портик паркового фасаду має лише чотири колони, завершені трикутним фронтоном, тимпан якого був прикрашений ліпниною у вигляді гірлянд. Площини стін розчленовано пілястрами з оригінальними пдастично трактованими волютами іонічних капітелей. Волюти значно відхилені від площин капітелей, чого майже немає в нашій архітектурі. Між пілястрами розташовано вертикально видовжені вікна, нижчі у 1-му та вищі у 2-му поверхах з широким плоским обрамленням. Фасади будівлі завершує гладкий, гарних пропорцій карниз. Будівля має чотирисхилий дах, первісно укритий міддю.
Палац має два бічні флігелі, з’єднані між собою галереєю. Галерею лівого флігеля пару років тому незрозуміло чому було розібрано. Двоповерхові, муровані; у плані мають форму витягнутих прямокутників. Довжина лівого (західного) флігеля – 80 м, а правого (східного) – 78 м.
Симетричні за композицією флігелі – різні за розплануванням, але схожі за композицією. Східний флігель, що первісно призначався для розміщення різних служб, має анфіладно-коридорне розпланування. До його південного причілка прилягав будинок кухні. Перекриття його 1-го поверху та підвалу – склепінчасті, а 2-го – плоскі по дерев’яних балках. Західний флігель з анфіладним розплануванням призначався для житла; його перекриття – плоскі по дерев’яних балках.
Головна поперечна вісь обох флігелів з боку парадного двору акцентована шестиколонними портиками великого доричного ордера з трикутними фронтонами. По боках вони фланковані меншими (на висоту 1-го поверху) чотириколонними портиками з балконом. Над дверима портиків – круглі вікна для освітлення сходових кліток. Східний (правий) флігель, крім того, має по осі головного портика півциркульну склепінчасту в’їзну браму з балконом і шестиколонним парадним портиком з боку головного в’їзду.
Флігелі з’єднані з головним корпусом закругленими в плані аркадними, раніше заскленими з боку двору, галереями з глухою задньою стіною. Аркадні стовпи галерей декоровано півколонками, а односхилий дах сховано з боку парадного двору аттиком з балюстрадою. Галереї призначалися для оранжерей. Від двору вони відокремлювалися високими ажурними фатами.
В тимпані правого флігелю залишилився родинний герб Потоцьких:
До складу ансамблю новозбудованого комплексу, крім головної палацової групи (головний корпус із двома флігелями), увійшли театр (зберігся зі значними змінами), стайні (знесені на початку XX ст.), манеж, житлові будинки, будинок “Обержа”, костел та парк (не зберігся).
Римо-католицький костел св.Станіслава ордену домініканців, на який спрямована вісь центральної групи палацу, збудований у 1784-1817 рр. як усипальня Потоцьких. Розташований на підвищенні в центрі міста і раніше з’єднаний з палацом тополевою алеєю, костел являє собою велику однобаневу споруду з півциркульною апсидою.
Автор: Андрій Бондаренко
Фотозвіт про Тульчин дивіться тут: Тульчин. Палаци, храми, монастирі
