Канів

Канів – місто у Черкаській області на річці Дніпро. Центр району. Кількість населення – 26 тисяч осіб. Назва міста має тюркське коріння. “Канів” – “місце крові” або “ханський перевіз”.

Кобзар

Для того, щоб потрапити до старовинного міста з лівого берега, треба перетнути Дніпро греблею Канівської ГЕС. Ця споруда значно змінила зовнішній вигляд не лише Канева, а й долини Дніпра. Тому на лівому березі Канів зустрічає прекрасними краєвидами водосховища, а ще – колоритним пам’ятником кобзареві.

Залишивши позаду індустріальне оточення електростанції, на круговій дорожній розв’язці повертаємо ліворуч і потрапляємо в історичний центр, до головної архітектурної пам’ятки Канева – Успенського собору.

Успенський собор

Собор збудував київський князь Всеволод у 1144 році. Він спочатку був Георгієвським, але пізніше його переосвятили на собор Успіння Богоматері. У 1239 році монголо-татари зруйнували Канів. Собор уцілів, хоча тривалий час стояв напівзруйнованим. Відбудували святиню у ХVІ столітті. Тоді ж її укріпили для виконання фортифікаційних функцій у боротьбі з татарами. І собор справно виконував ці функції. Особливо пам’ятною стала оборона собору від турецько-татарської армії у 1678 році. Нею керував архімандрит Макарій Токаревський. Тривала вона кілька днів. Врешті-решт татари обклали собор дровами і соломою і підпалили. Оборонці змушені були здатися. Їх піддали жорстоким тортурам, а особливо жахливу страту придумали Макарію – спочатку йому відрубали ноги, а потім відкрутили голову. Згідно з легендою в руїнах собору залишилися гори мертвих тіл, які почали розкладатися. Але тіло Макарія було нетлінним. Його спочатку поховали у Каневі, а у 1688 році перенесли до Переяслава. Мощі Макарія було визнано чудотворними, вони нібито зцілювали хворих та немічних. Врешті решт, Макарія було канонізовано як чудотворця та мученика. Нині поряд із собором стоїть пам’ятник Святому Макарію.

Колишнє Василіанське училище

У руїнах собор стояв до 1810 року. Відбудували його греко-католики, які на 20 років раніше збудували поруч із собором училище Братів Василіан. Саме тоді храм набув рис класицизму. У 1833 році греко-католиків із собору вигнали й передали його православному духовенству.

Зовсім недалеко від собору стоїть пам’ятник на могилі відомого радянського дитячого письменника Аркадія Гайдара. Аркадій Петрович, який у 1941 році працюючи військовим кореспондентом і потрапивши у оточення, загинув неподалік від Канева, біля села Ліплява. У 1947 році тіло письменника перепоховали у Каневі.

Один із корпусів колишніх Присутніх місць. Нині клуб “Ветеран”

Будинок Василіанського училища – ще одна архітектурна пам’ятка Канева. В цій чудовій споруді нині Музей народного декоративного мистецтва. В центрі міста збереглося ще декілька будівель ХІХ століття. Але слід зазначити, що кількість архітектурних пам’яток Канева зовсім не відповідає його історичному статусу.

Документальна історія Канева почалася з другої половини 11 століття. У часи княжої доби місто було важливим перевалочним пунктом на торговому шляху “із варяг у греки”. У ХІІІ столітті, після руйнування міста Батиєм, Канів став резиденцією баскаків – намісників монголо-татарського хана у завойованих землях.

Канівське водосховище

Новий період історії Канева почався у ХVI столітті, коли він став одним із осередків формування козацтва. Місто навіть було неофіційною козацькою столицею. “Черкаси канівські” – так називали тоді козаків, які збиралися та будували хутори на землях канівського старости, майбутнього засновника Запорізької Січі – Дмитра Байди-Вишневецького. А трохи пізніше доля пов’язала із Каневом видатних козацьких полководців Івана Підкову та Самійла Кішку. Отамани були поховані поряд із містом на Чернечій горі (нині гора називається Тарасовою), де в ті часи стояв шанований козаками Успенський монастир.

ХVIІ століття було настільки бурхливим для Канева, що для переказу його хронології потрібна ціла книга. Тому зазначимо лише, що в 1686 році Канівщина була оголошена нейтральною (нічийною) територією. А 1711 року у Канів повернулись поляки. Вони оголосили місто центром староства та збудували в ньому замок, який у 1768 році спалили гайдамаки отамана Семена Неживого.

Тарасова гора

1793 року Канів увійшов до складу Російської імперії, а через сорок років його зробили повітовим центром.

Нинішній Канів – місто із 27-тисячним населенням. Незважаючи на те, що архітектурні пам’ятки міста можна оглянути за пару годин, йому пророкують майбутнє значного туристичного центру, адже краєвиди долини Дніпра, з правого берега розрізаної велетенськими, найбільшими у Європі, ярами та особлива атмосфера роблять Канів неймовірно привабливим містом. Крім того, вже зараз “туристичною Меккою” українців є гора, розташована неподалік.

Краєвид із Тарасової гори

Існує народне прислів’я: “Шляхи України у Каневі сходяться”. Точно відомо, де. За два кілометри від Канева розташоване місце, що є одним з головних духовних центрів України – Національний Шевченківський заповідник – Тарасова гора. Раніше гора називалась Чернечою, змінили назву у 1861 році, після перепоховання тут Тараса Шевченка. Помер великий поет у Санкт-Петербурзі, де й був похований. Але зважаючи на численні народні прохання, царська влада дозволила перепоховати поета на тому місці, де він заповів це зробити.

Шевченко ще за життя хотів оселитись на Чернечій горі. Він навіть розробив проект невеличкого будиночку. Але не судилося…

Одним з ініціаторів поховання Шевченка у Каневі був друг поета Григорій Честахівський, хоча відомий етнограф та меценат Василь Тарновський хотів поховати тіло поета на Чернігівщині, у Качанівці, а у Києві на горі Щекавиця, навіть була викопана могила. Домовину спочатку привезли у Київ, до однієї із церков на Подолі, а потім, пароплавом по Дніпру перевезли до Канева. У Каневі два дні труна лежала в Успенському соборі. 22 травня 1861 року відбулася панахида, після якої великим возом, який тягли не воли, а люди, тіло поета повезли на Чернечу гору. Причому прямої дороги, що нині займає якихось кілька кілометрів, в той час не було. Процесії довелося робити величезний гак понад ярами аж через село Хмільна.

Герої Тарасових творів у творах сучасних скульпторів біля Тарасової гори

Сучасний пам’ятник над могилою поета був поставлений у 1939 році. Раніше тут стояв інший пам’ятник, а ще раніше – великий хрест. Поряд із могилою розташовано музей, який не перший рік ремонтується.

Навпроти Тарасової гори, на лівому березі Дніпра – ландшафтний заказник “Тарасів обрій”. Заказник було створено для охорони естетичного тла долини Дніпра. До заказника потрапили землі, що лежать у видноколі Тарасової гори. Це заплава Дніпра та ліс. За цю територію свого часу йшла справжня війна. Дуже багато було охочих загарбати земельку навпроти Тарасової гори. Якби не заказник, замість чудових краєвидів споглядали б ми зараз дахи розкішних вілл.

Дніпро біля Канівського заповідника

Недалеко від Тарасової гори розташовано майданчик із героями творів поета. Саме такими їх бачать сучасні скульптори. Прометей, Катерина, Гонта – кого тут тільки немає.

Найбільшою окрасою Канева є Славута-Дніпро. Нижче міста він чи не найгарніший в Україні. Особливо навпроти Канівського природного заповідника, в якому буде наступна наша зупинка. Недаремно саме цей Дніпро оспівували численні поети та письменники. Саме тут він ревів та стогнав у Шевченка, саме тут він був “чудным при тихой погоде” у Гоголя. І саме таким його уявляють більшість українців. Хоча, якщо до кінця бути відвертими, звичайно і тут Дніпро вже не зовсім такий, як був раніше. І тут відчувається функціонування водосховищ. Особливо щоденні спуски води, які значно піднімають її рівень у річці.

Садиба Канівського природного заповідника розташована за два кілометри від Тарасової гори. Одним з головних ініціаторів його створення був видатний археолог та етнограф, академік Микола Біляшівський, який у 1897 році купив тут землю та збудував кілька дачних будиночків. Територія стала полігоном для досліджень вченого, адже була дуже багата на пам’ятки археології. А у 1923 році на ній розмістили садибу новоствореного Канівського заповідника.

Зараз садиба заповідника перебуває у відмінному стані. Навіть не віриться, що таке можливо в Україні. Хоча, ймовірно, за це слід дякувати Київському університетові, в підпорядкуванні якого перебуває заповідник.

Заповідний острів Круглик

Канівський природний заповідник нині займає трохи більше двох тисяч гектарів. Головна його частина розташована на пагорбах. Крім того в заповідник включено два великих заплавних острова на Дніпрі, та два острова на Канівському водосховищі, які називаються Зміїні.

Пагорби заповідника – це Канівські дислокації, одна з найбільших яружно-балкових систем Європи. Здавна на цих пагорбах селились люди. Недаремно тут відкрито близько чотирьох сотень давніх поселень. Серед них Велике скіфське городище на однойменній горі та городище літописного міста Родень, розташоване на Княжій горі.

Закам’яніла мушля доісторичного молюска

Споглядаючи Канівські гори, важко уявити, що колись тут було море. Від тих часів у відкладах дислокацій та на Дніпровському дні збереглися численні залишки доісторичних морських тварин. Наприклад, зовсім нещодавно ентузіасти палеонтологи, за допомогою водолазів та лебідки, підняли унікальну знахідку – велику скам’янілу мушлю доісторичного молюска вагою до п’ятисот кілограм. Правда, те, що це дійсно мушля, не доведено. Дайвери показали науковцям відео з дніпровського дна, на якому видно багато силуетів, схожих на велетенських молюсків. Лише після цього палеонтологи припустили, що піднятий із дна круглий камінь, ймовірно, дійсно щось на зразок гігантського амоніта.

Головною у Канівському заповіднику є нагірна його частина. Ця територія була визнана заповідною з метою охорони реліктового грабового лісу на східній межі його поширення. Східніше грабових лісів вже немає.

Славута-Дніпро

На території заповідника величезна кількість ярів. Ці каньйоноподібні утворення є справжнім лихом на сільськогосподарських землях. Але у Канівському заповіднику яри є окрасою. Хочете побачити та почути зовсім інший світ, відірваний від гамору цивілізації – спустіться до яру.

Зараз Канівський природний заповідник вважається одним з найгарніших у центральній Україні. Бажаєте переконатись у цьому – підніміться на пагорби (хоча зробити це нелегко, адже перепад висоти становить понад сто метрів). Звідси прекрасно видно Дніпро з його численними піщаними перекатами та косами, видно безкраї простори водосховища, видно заліснені вершини Канівських гір.

Красоти Канівського заповідника вам можуть показати його співробітники. Тут організовуються екскурсії до Музею природи заповідника та екскурсії екологічною стежкою до нагірної частини. Але застерігаємо вас від самовільних прогулянок резерватом – це суворо заборонено.

У заповіднику є недорогий готель, який в період студентської практики виконує функції гуртожитку, тому всі літні місяці він зайнятий.

Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані-Т”)

Читайте також про Канівський природний заповідник

Канівські гори