Село Піски на Чернігівщині – мала батьківщина відомого українського поета радянської доби Павла Григоровича Тичини. Саме так говорили раніше, хоча чому тільки радянської? Тичина ще з юнацької пори писав вірші, а це ще далеко до жовтневого перевороту. П.Г.Тичина дуже неоднозначна постать. І його творчіть можна поділити на дві протилежні частини. Засновник унікального стилю, його лірика, що виходила з 1912 року і десь до середини 1920х, включаючи період УНР, дійсно пречудова. В цей період він товаришує з провідною українською інтелегенцією, добре знайомий з Коцюбинським, йому у виданні віршів допомогає сам М.Грушевський, співпрацює виключно з україномовними газетами та журналами, в поемі “Прометей” підіймає тему тоталітаризму. Проте в кінці 20х років після серйозного цькування та звинувачення в “буржуазному націоналізмі”, поет зламався, відбувається кардинальний розворот до оспівування в творах червоної влади. Тичина починає писати твори на замовлення компартії, стає відвертим прихильником сталінізму. Вже після його смерті Василь Стус писав: “В історії світової літератури, мабуть не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі із своїм геніальним обдаруванням”. З 1943 по 1948 рік Тичина – комісар/міністр освіти УРСР, а в 1953-1958 роках Голова Верховної Ради УРСР. Правду сказати, саме завдяки Тичині у післявоєнні роки вдавалось хоч як стримувати експансію російської мови, освіта та підручники залишались україномовними. Коли Тичина не підтримав закон, яким передбачалась поступова відміна вивчення української мови для військовослужбовців, його попросили написати заяву про звільнення. Необхідно ще сказати, що Тичина був всебічно талановитою людиною. Знав досконало 20 мов, перекладав з 40. Оскільки добре малював, мав всі шанси вступити до С-Пб художньої академії, цьому завадила смерть батька, а в родині крім нього було ще восьмеро дітей (це ті, хто звівся на ноги, всього було 13). Грав на багатьох інструментах, був досить відомим диригентом, і саме він навчав нотній грамоті свого товариша по Чернігівській духовній семінарії – Григорія Верьовку.
В 2011 році на державному рівні відмітили 120-річчя з дня народження поета, через рік буде 130-річчя. В Пісках на місці, де стояла родинна хата Тичин (чи Тичиніних, як записано в царських метриках) було відновлено будинок. В 1972 році тут відкрито музей села, а зараз музей Павла Тичини. Батьківська хата згоріла, коли німці під час війни спалили село, а разом з ним Троїцьку церкву (1887 року) з замкненими 800 мешканцями села. Зараз зведена нова церква, на яку боляче дивитись, бо від блиску куполів, як від погляду Горгони, можна осліпнути. З цікавинок історії села – тут останні 10 років життя мешкав брат письменника Миколи Лєскова, відомий київський лікар Олексій Лєсков з дружиною, тут і поховані.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
