Тривалий час Спасо-Преображенський (Спаський) собор вважали найстарішим храмом Княжої Доби, звичайно, із тих що збереглися. Але останні дослідження істориків довели, що найстарішим є Софійський собор. Наукові співробітники Софії Київської у 2010 році заявили, що Софійський собор заснований у 1011 році і це підтверджують численні графіті. Можливо із 1011 вони погарячкували… Ця версія поки що не доведена, але практично доведено що у 1017 році собор вже будувався, ну а Спасо-Преображенський собор заклали близько 1030 року (за одним літописом у 1034-му, за іншим – у 1036-му). Ну а що для нас, через тисячоліття, якісь два десятки років?..
Спасо-Преображенський собор
Засновником Спаського собору був один із найвідоміших чернігівських кнізів, син Володимира Великого і брат Ярослава Мстислав Хоробрий. Із 990-го року він княжив у Тмутаракані, а у 1024-му, після перемоги над військом свого брата Ярослава Мудрого, посів княжий престол у Чернігові.
Мстислав за своє життя прославився як видатний полководець та непереможний воїн. Літописці оспівували його перемогу у поєдинку із касожським (касоги – плем’я з північого Прикавказзя) князем Редедею. Деякий час Мстислав вів війну із Ярославом, але не за Київське князівство, а за Чернігвське (тому що Ярослав хотів прихопити його у свою державу). Але пізніше брати примирилися, і у 1030 році виступили у сумісний похід у Червону Русь (Галичину). Червона Русь була тоді приєднана до Руської держави, а Мстислав, повернувшись до Чернігова, розпочав зведення великого собору.
Первісний собор у розрізі (реконструкція)
План первісного собору
Собор у радянський період
Будівництво йшло повільно. Мстислав не дожив до його завершення – у 1036 році він «пішов на полювання, захворів і помер». На той час стіни сягали приблизно лише триметрової висоти («стільки можна дістати рукою сидячи на коні»), але князя поховали у недобудованому храмі. Ну а Чернігів без бою перейшов Ярославу Мудрому.
Будували собор майстри, запрошені із Тмутаракані. Вони наслідували у будівництві не лише візантійські традиції, а і традиції Малої Азії та Закавказзя. Можливо саме цим пояснюється форма собору та його планувально-просторове рішення. А воно унікальне, адже поєднує типову візантійську хрестовокупольну схему із елементами романських базилік. Жоден із інших давньоруських храмів такого планування не мав.
Спаський собор добудовували вже після входження Чернігівського князівства у Руську державу Ярослава та при пізнішому правлінні його сина Святослава, який був спочатку чернігівським, а потім Великим київським князем. Святослав Ярославич теж був похований у Спаському соборі (у 1076 р.).
У Чернігово-Сіверській землі не було храму величнішого за Спаський собор. Відразу після побудови він став кафедральним собором Чернігівської єпархії й виконував цю функцію майже дев’ять століть. У храмі було поховано дружину та сина князя Мстислава, князів: Гліба Святославовича (1078 р.), Олега Святославовича (1115 р.), Володимира Давидовича (1161 р.), Святослава Ольговича (1165 р.), Всеволода Святославовича (1196 р.); чернігівських єпископів: Лазаря Барановича та Амвросія Дубкевича. Також тут спочив чернігівський святий Ігор Ольгович.
Первісно собор оточували каплиці-усипальниці, на півночі до притвору прилягала кругла вежа зі сходами на хори, з півдня була прибудована триапсидна одноверха церковка-хрещальня. Але у 1239 році, під час монголо-татарської навали собор був сильно поруйнований – впали склепіння та бані.
Інтер’єри собору
Відновлювали храм вже у козацький період у 17 столітті. Тоді надбудували апсиди та звели барокові бані.
У 18 столітті Спаський собор зазнав значних перебудов, особливо після великої чернігівської пожежі 1750-го року. У 1792-1798 рр. знову відбулися добудова та ремонт: з північно-західного фасаду (ліворуч від центрального входу) надбудували високу сходову вежу. Така ж вежа була зведена на місці хрещальні ( з іншого боку від входу). Нині без цих веж собор уявити неможливо.
Закінченого (сучасного) вигляду собор набув наприкінці 19 століття – тоді позолотили його верхи. А через якихось півстоліття, або й менше собор закрила радянська влада. Сталося це у 1926 році. Храм був переданий на баланс організації, назву якої навіть прочитати неможливо (не те що вимовити) – «Головросмасложирзбут». Отак на могилах князів у одному із найдавніших та найвеличніших давньоруських храмів почали зберігати масло та жир.
У 1937 році Спаський собор передали історичному музею Чернігова. Під час фашиської окупаці Чернігова богослужіння у храмі було відновлено (1942 року). Храм функціонував до 1961 року. Потім його знову передали історичному музею.
Наприкінці 80-х років минулого століття релігійна громада УПЦ МП самовладно захопила храм, повикидавши із нього музейне начиння. З того часу Спаський собор став до своєї роботи, хоча звичайни коли його будували, не було навіть Москви, не кажучи про її Патріархат.
Окреме слово варто сказати про внутрішнє планування та оздоблення храму. Це щось неймовірне. Хоча мені ніколи не вдавались описи інтер’єрів, тому краще не буду…
Спаський собор має досить великі розміри. Його довжина (з апсидами) 35 метрів, ширина – 22,4, висота від підлоги до склепіння – 30 метрів (це висота дев’ятиповерхівки), а товщина стін – 1,4 метри
Можна було б ще довго розповідати про розписи та фрески собору, про його ікони та мощі, ну і т.д. Але це вже тема для великої книги і не мені її писати.
Спасо-Преображенський собор є об’єктом Попереднього списку ЮНЕСКО (кандидатом на вступ).
Текст та фото Романа Маленкова
