Регіональний ландшафтний парк “Міжрічинський” є найбільшим в Україні. Його площа 102,5 тис. га. Він займає мальовничі території межиріччя Дніпра та Десни у Козелецькому та Чернігівському районах Чернігівської області.
Десна часто змінює своє русло залишаючи після себе останці крутих річкових вигинів (меандрів) – стариці. Але на фото вигин нового русла Десни, яке мешканці Придніпровського Полісся називають Нова Десна. Цей меандр розташований біля села Соколівка (Козелецький район).
Десна, як для рівнинної річки, дуже швидкоплинна і потужна. Стрімка деснянська вода постійно підмиває береги на плесах, часто руйнуючи та зміюючи берег.
Міжрічинський парк – ціарство лісів та боліт, але немаленькі площі тут займають лучні ландшафти.
Домінантою парку є сосна. Ця космополітична рослина, яка згідно спорово-пилкових аналізів, в усі теплі стратиграфічні етапи була головною на території України, прекрасно себе почуває на бідних піщаних грунтах міжріччя.
Крім сосни є в межах парку безліч інших рослин, зокрема дуби. Величезні вікові дуби збереглися переважно на надзаплавних терасах Дніпра. Серед них є справжні старожили. Наприклад на фото ліворуч – Косачівський дуб, вік якого вже перетнув межу у п’ять століть. Місцеве населення вважає старі дуби сакральними місцями, тому біля них обов’язково хрести, ікони та інші культові предмети.
Є у парку немало екзотичних рослин. Серед них молодило (мабуть все-таки руське):). Тут воно досягає небачених розмірів.
До екзотів парку відноситься комахоїдна рослина росичка. У парку її два види й обидва червонокнижні. Але знайти росичку зовсім не просто, адже зростає вона у важкодоступних місцях на болотах.
Два види росички – середня та англійська ростуть на унікальному болоті, яке має назву Святе озеро. Якщо вірити переказам, то в давнину на цьому місці стояла церква, яка провалилася під землю (як оригінально)). На місці церкви утворилося озеро. А вже пізніше озеро перетворилося на болото (ну це вже правдивий процес болотоутворення). Але болото унікальне ще й тим, що поверхня його утворена сплавиною – своєрідним килимом складеним з корневищ рослин та моху. Коли йдеш по сплавині – вся поверхня озера гойдається, й стає трохи не по собі, адже під сплавиною багатометрова товща рідкого баговиння впереміжку з торфом. Ми пробивали сплавину й встромляли 4-метрового дрючка буквально у себе під ногами. Й дрючок пірнав повністю. Але на сплавині головно довго не стояти на одному місці. Засмоктує лише по коліна, якщо вчасно вистромлювати ноги)
А це дикоростучі види гвоздики. Раніше не знав про існування таких) , хоча неодноразово їх бачив.
Незважаючи на свою рівнинність Міжріччя дивує розмаїттям краєвидів.
Влітку у парку дуже багато комах. На фото ліворуч метелик пістрянка та вусач лептура чотирисмуга. Праворуч величезний бичий сліпак (падлюка, гедзь)
Є на території парку й історико-культурні пам’ятки. Наприклад, церкви 19 століття у Морівську та Максимі (зроблена навесні). Хоча через нову лаковану шалівку церква у Морівську не дуже нагадує старовинну)
У Карпилівці, Максимі та Отрохах (два останні фото з весняної подорожі) збереглися старовинні земські школи.
Поряд з Морівськом розташовано слов’янський курган. Нещодавно його розкопали чорні археологи. Цікаво – знайшли щось? Ще й як розкопали, збоку і не видно.
Текст та фото Романа Маленкова
Читайте ще про регіональний ландшафтний парк “Міжрічинський”:
