Що ж це за будівля така? От якби не знав, можливо й не здогадався б. Для адмінустанови дуже декоративна, для амбасади дуже велика (це я колись так подумав, чомусь воно мені нагадало якесь посольство східної держави). Табличка свідчить що це «Київенерго» (вони б ще в Маріїнському палаці отаборились). Інша табличка (в кутку) вказує на те, що колись тут була гімназія. У 1914-1919 тут вчився всесвітньовідомий балерун – Серж Лифар…
Самі оцініть будівлю, яка колись була середнім навчальним закладом. Зважаючи на декор, я відразу подумав, що єврейським закладом. Хоча потім зважив, що декор мавританський. Але маври навряд чи тут вчились… Хто ж вклав такі кошти у оздоблення гімназії? Але з’ясувалося що будувалась споруда зовсім не як гімназія…
Ділянка землі, на якій згодом виріс цей будинок, тривалий час належала відомому київському лікареві, професору Фрідріху Мерінгу. Німець за національністю, він ще в 1845 році переїхав в Україну: спочатку служив на Чернігівщині родині Тарнавських, а потім став найуспішнішим і найпопулярнішим київським лікарем. А ще, крім того, найбагатшим лікарем Російської імперії, колежським радником та гласним міської думи. В другій половині 19 століття Мерінг зайнявся збиральництвом київських земель. Він скупив основну частину земель, які з прилягали до Хрещатика з південно-східного боку.
У 1896 році ділянку купив Іполит Дьяков – майбутній міський голова. На його кошти, за проектом Миколи Добачевського, було зведено чотириповерховий будинок з баштами над ризалітами (в 20 ст. башти було зруйновано, в будинку надбудували п’ятий поверх).
Будинок зводили у стилі еклектики. Він вмістив у собі суміш стилів, а в декорі було зроблено акцент на східні мотиви.
У 1914 році Дьяков став міським головою, але ще раніше він почав здавати частину приміщень будинку в оренду. У перше десятиліття минулого століття тут розміщувався модний готель «Брістоль».
Із 1915 року в будинку розмістили 8-му київську чоловічу гімназію. Для учбового закладу тут влаштували класи, актовий зал та церкву. Але після цього гімназія проіснувала недовго – до 1917 року.
В перші роки радянської влади у будинку розмістили комітет комуністичної партії. Потім тут був губернський військомат, а ще пізніше – трудова школа. В роки ІІ Світової колишній будинок Дьякова було частково зруйновано – від нього лишились лише зовнішні стіни, назавжди зникло унікальне художнє завершення даху (башти і шпилі). Натомість, під час реставрації надбудували п’ятий поверх. Нині це головна контора «Київенерго». Хоча ззовні про це не нагадує нічого, крім таблички.
Текст та фото Романа Маленкова
