Нижній Вербіж. ЮНЕСКО, опришківська церква та горгона

Змієволоса голова міфічної потвори, горгони Медузи, перетворювала все на камінь. Мабуть, існує якась подібна голова, яка заковує у дешеву блискучу бляху чудові карпатські храми, перетворюючи їх на безликі, схожі між собою, такі ж як і бляха, дешеві будівлі. Іншу відповідь на питання: чому більшість старовинних карпатських храмів оббивають бляхою, яка спотворює зовнішній вигляд та сприяє гниттю дерева, знайти важко. Колись давно, ще так столітті у дев’ятнадцятому, селяни дивились на металеві дахи будинків багатіїв, як на щось дороге і недосяжне, особливо, порівняно із деревом, яким були вкриті бідняцькі хати і церкви. І коли громада назбирувала коштів на метал, і вкривала цим металом дах церкви, і коли той дах сіяв сріблом у променях західного сонця – парафіяни вірили, що, нарешті й вони зажили, як оті багатирі під оцинкованими дахами… Потрапили нищівні промені мертвих очей горгони і на храм, який на Гуцульщині вважався чи не найгарнішим і найбільшим – на церкву Різдва Богородиці у Нижньому Вербіжі. І величезне щастя, що комісія ЮНЕСКО внесла унікальний, єдиний п’ятиверхий храм, до Списку Світової спадщини.

Станом на 2018 рік металеве покриття даху і стін церкви Різдва Богородиці ніхто не знімав, хоча вже давно є проект реставрації та вкриття даху гонтом. На громаду, священика та сільського голову в Нижньому Вербіжі не діють ні прохання, ні погрози – замість того, щоб здерти металеву «чеканку», поряд вони почали будувати ще один храм. Складається враження, що статус світової пам’ятки мешканцям села зовсім не потрібний, навіть дороговказу немає, а якщо запитаєте – можуть відправити до дерев’яної церкви на околицю Коломиї. Люди зовсім не розуміють, поряд із якою архітектурною перлиною вони живуть, і як вони її заштовхують все далі у «гній».

А церква у Нижньому Вербіжі дійсно унікальна, як архітектурою, так і історією побудови. Збудував її Григорій Семенюк – опришок із загону легендарного Олекси Довбуша. Пішовши від опришків (вважається, що із значною сумою грошей) Семенюк влаштувався працювати на водяний млин, а через деякий час одружився із дочкою господаря млина, і сам став його власником. Звідти і друга половинка прізвища – Мельник (так написано на надгробку – Семенюк Мельник). Мабуть був він ще й гарним теслею і цим можна пояснити сміливість, з якою він самостійно, взявся будувати дзвіницю. Сталося це у 1747 році. Дзвін Семенюк відлив за кошти, ніби то, взяті у Довбуша – місцеві мешканці ще й досі називають той дзвін Довбушевим.

У 1756 році Іван Семенюк почав масштабне будівництво храму Різдва Богородиці, яке закінчив аж у 1808 році. 52 роки будував опришок-мельник величний храм з п’ятьма банями. За таке будівництво він отримав медаль від самого цісаря – навіть найясніший імператор дізнався про чудесну гуцульську церкву. Помер Григорій Семенюк (Мельник) у віці 114 років, і був похований біля своєї церкви. Могила зберіглася.

У міжвоєнний польський період верхи храму вкрили металевими листами. Такий спосіб перекриття забирає у храму частину естетики, але не шкодить зруб. А от у 1990-му мешканці села обдерли і стару бляху з верхів, і гонт із стін, і повністю всю церкву обшили новими металевими листами, які пожертвував місцевий торгівець. Бляху тоді фурами завозили з Росії, вимінюючи її на картоплю, помідори та інші овочі та фрукти. От звідки піднялася ота голова горгони.

В метал закували і дзвіницю, першу будівлю Григорія Семенюка. Сотні років оберігали мешканці Нижнього Вербіжу свої святині. А нині одна із бань, колоди якиї вже підгнили під металом, похилилася. Селяни, як і сільський голова, кажуть, що держава не дає коштів на реставрацію, але на грандіозне будівництво нової церкви, за сто метрів від старої, кошти знайшлися. Це ж просто злочин, зіпсувати шедевр, а потім знайти кошти на новобуд.

Але навіть у металевих обладунках церква Різдва Богородиці прекрасна. Це один із кращих зразків гуцульської архітектури, який увібрав у себе й форми храмів із сусідніх регіонів – барокові бані геть як у подільських храмів. А різьблений іконостас рідкісний приклад рококо – посланець європейського мистецтва.

Легко уявити, яким величним, неймовірним, стане храм у Нижньому Вербіжі, коли його знову вкриють гонтом. Та і взагалі, давно пора закинути у болото оту голову горгони Медузи. Усі карпатські храми мріють скинути оті страшні обладунки.

Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія

Нижній Вербіж. ЮНЕСКО, опришківська церква та горгона
48.513411, 25.007984 Дивитись на карті: Google Maps