Ізяслав

Ізяслав – районний центр на півночі Хмельницької області, місто з давньою історією, яке, безперечно, заслуговує на увагу мандрівників. На жаль, в місті, яке річка Горинь ділить на Старе і Нове, майже не збереглось старої цивільної забудови, проте Ізяслав може похвалитись рядом вельми цікавих релігійних, оборонних та палацових комплексів. Незважаючи на те, що більшість архітектурних пам’яток перебувають в занедбаному стані, вони тим не менше привертають увагу своєю грандіозністю і вишуканістю. То ж пропоную познайомитись з Ізяславом трохи ближче.
Точна дата появи Ізяслава невідома, тому існує кілька версій щодо часу його заснування. Дослідники датують місто по різному, тут присутні і 987-ий рік, і 1046-ий. Про історію міста в княжі часи відомостей дуже мало. Одна з таких відомостей говорить, що поселення було спалено ордами Батия у 1241 році.
У ХІІІ–першій половині ХІV століття Ізяслав входив до складу Галицько-Волинського князівства, а з середини ХІV століття ним володів могутній рід князів Острозьких, від якого згодом відійшла гілка княжого роду Заславських, які почали так підписуватися від тодішньої назви міста – Заслав. Протягом ХV-ХVІ століть поселення практично кожні 10-20 років потерпало від татарських нападів. Незважаючи на це князі Заславські серйозно займались розбудовою міста. За часи їхнього володіння в старій частині міста з’явився мурований замок, кафедральний костел Івана Хрестителя і оборонний бернардинський монастир.
У 1579 році вперше згадується поділ міста на дві частини, кожна з яких дісталась у спадок Янушу і Михайлу Заславському відповідно. У 1583 році місто було офіційно розділено на дві частини, які по суті стали окремими населеними пунктами і називались Старий і Новий Заслав. В тому ж таки 1583 році Новий Заслав отримав магдебурзьке право, що посприяло тому, що у ХVІІ столітті місто стало вагомим торговим і господарським центром на півдні Волині. В той час тут працювали ремісники різних спеціальностей, серед яких були шевці, ковалі, теслярі, бондарі, кушніри та інші.
Не оминули Заслав події визвольних змагань 1648-1654 років. У 1648 році війська Богдана Хмельницького, повертаючись від Замостя, захопили місцевий замок та зруйнували місто. У 1652 році поселення постраждало від нової біди – місто охопила епідемія чуми, внаслідок якої вижила лише шоста частина мешканців.
Після Андрусівського перемир’я у 1667 році Заслав перейшов до складу Речі Посполитої. З 1673 році в містом починають володіти князі Сангушки, які розпочинають активно розбудовувати Новий Заслав, чому посприяло підтвердження магдебурзького права у 1754 році, яке було знову надано за королівським привілеєм. Проте саме місто по трохи почало занепадати. Попри це у середині XVIII століття Сангушки розпочинають будівництво нової резиденції у Новому Заславі.
Після приєднання Ізяслава до складу Російської імперії місто стало повітовим центром у Волинській губернії, проте це не надало поселенню поштовху до розвитку, швидше навпаки. В радянські часи в місті діяло кілька промислових підприємств, були розташовані військові частини. Проте в часи незалежності підприємства призупинили свою діяльність, а військові частини було розформовано, тож Ізяслав вже вкотре в своїй історії переживає не кращі часи.
А тепер перейдемо до перегляду найбільш цікавих пам’яток Ізяслава. Розпочнемо з Старого Заслава, а саме з костелу Івана Хрестителя.

Зведення храму розпочалось у 1599 році з ініціативи Януша Заславського і його дружини Олексанлри Сангушківни. Для обслуговування костелу було передано у власність храму село Збирів. Поруч також було зведено будинки школи, шпиталю і плебанії для священиків.

Будівництво тривало доволі довго, приблизно тридцять років. Після освячення костел набув статусу кафедрального.

Олександр Заславський, син фундатора храму Януша Заславського, у криптах костелу зробив родову усипальницю, в яку перенесли тіла його батьків, а потім хоронили усіх визначних представників роду.

У 1648 році війська Хмельницького пограбували і понищили храм.

Протягом 1720-1723 років костел було відремонтовано, а також поновились богослужіння.

У 1929 році радянська влада закрила храм, а через три роки в костелі відкрили музей релігії і атеїзму.

Костел успішно пережив Другу світову війну, в часи якої храмом опікувалась автокефальна православна церква. Після повернення радянська влада відновила тут діяльність музею, який врешті теж було ліквідовано у 1950 році. Приміщення костелу було передано машинно-тракторній станції, а храмову вежу перетворили на водонапірну вежу, що в результаті призвело до руйнування споруди – у 1960-их роках завалився дах, по стінах пішли тріщини, а фундаменти було суттєво підмито.

Довершив руйнацію костелу підпал у 1986 році, внаслідок якого було знищено шатро вежі. З того часу храм перебуває в жалюгідному стані і під впливом погодніх умов продовжує руйнуватись.

Неподалік від межі старого міста розташовується церква святої Трійці.

Будівля храму є сучасною, але місце для церкви було вибрано вельми вдало.

З іншого боку дороги від Свяотроїцької церкви за заростями ховаються залишки старозаславський замку.

Існує версія, що дана споруда свого часу виконувала функції скарбниці.

На сьогоднішній день будівля перебуває у вельми непоганому стані, але тим не менше до неї все одно нікому нема діла. Стоїть собі, та й стоїть.

Вид від старого замку на монастир лазаритів та новозаславський замок:

Наступною домінантою Старого Заслава є колишній бернардинський монастир.

Бароково-ренесансна пам’ятка арітектури була зведена на початку ХVІІ століття.

Протягом 1797–1815 років обитель була головною резиденцією Руської провінції непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії отців-бернардинів.

Комплекс будівель монастиря складався з мурованого костелу, келій, дзвіниці, каплиці і господарських споруд, які оточували оборонні мури з бійницями.

Головною святинею монастиря і костелу архистратига Михайла був образ Заславської Матері Божої. У звязку з воєнними подіями 1648 року ікону перевезли до Ряшева напередодні пограбування і руйнації монастиря козаками.

У 1727 році з ініціативи Павла Карла Сангушка почалось відродження монастиря. На межі ХІХ-ХХ століть обитель була єдиним діючим монастирем ордену бернардинів в межах Литовсько-Руської провінції, проте по суті в той час монастир практично вже не існував.

На жаль, щоб подивитись на монастир зблизька треба скоїти якийсь важкий злочин, адже в монашій обителі з приходом радянської влади влаштували в’язницю, яка перебуває тут по сьогоднішній день.

Старий і Новий Заслав розмежовує річка Горинь, на якій було створено великий штучний став. Міст через річку приводить нас в нову частину міста.

Незвичні в наш час для Західної України пам’ятники Леніну є все ще доволі поширеним явищем на схід від Збруча. Відповідно і в Ізяславі стоїть монумент вождя радянського тоталітаризму.

Неподалік від центральної площі нової частини міста розташовуються будівлі колишнього монастиря лазаритів з костелом святого Йосипа.

Обитель монахів було зведено протягом 1747-1755 років в стилі пізнього бароко.

В радянський час споруди монастиря було покинуто напризволяще. З часом завалився дах костелу, а також зруйнувались шатра на вежах. У 1988 році розпочались реставраційні роботи, а у 1991 році храм повернули римо-католикам.

Сьогодні костел святого Йосипа є єдиним діючим римо-католицьким храмом Ізяслава.

На жаль, спокійно пофотографувати костел і монастир завадив натовп людей, які зібрались тут завдяки зйомці телевізійного проекту “Караоке на майдані”, яке, як я думав, вже давно пішло в минуле, але, як виявилось, живе і процвітає, щоправда тепер не у великих містах, а у звичайних райцентрах.

Навпроти монастиря лазаритів розташовується Новозаславський замок з палацовими комплексами Заславських і Сангушків.

Замок в новій частині міста було споруджено у 1579 році на берегах Горині.

З часом, коли потреба в оборонних функціях зникла, замок було перетворено на житлову резиденцію Заславських.

Початково замок складався з мурованої в’їзної брами, палацу, каплиці при палаці, скабниці і саду.

Навколо палацу було споруджено бастіонну систему земляних валів і веж, а з одного боку було зведено захисний мур.

У 1648 році війська Богдана Хмельницького захопили замок та суттєво його поруйнували.

Протягом 1720-1730 років замок було реконструйовано з ініціативи Павла Сангушка.

Для перебудови було запрошено майстрів з Варшави, що свідчило про те, що власники хотіли перетворити замок-палац на дуже вишукану резиденцію.

У 1754—1770 роках було зведено новий бароковий палац для Барбари Сангушкової.

Окрім житлової резиденції новий комплекс виконував функції урядового центру волинських володінь княжого роду Сангушків.

Новий палац було побудовано поруч з палацом Заславських. В результаті споруди утворили цілісний комплекс.

До побудови нового палацу Барабара Сангушківна віднеслась дуже серйозно, про що свідчило відхилення ряду запропонованих проектів.

Влітку 1812 році під час війни з Наполеоном в замку-палаці розташовувався штаб Кутузова.

Після смерті Карла Сангушка у 1840 році замок-палац перестав використовуватись як місце постійного проживання князів Сангушків.

У 1870 році Роман Сангушко був змушений продати свою резиденцію в Ізяславі російській владі.

Наприкінці ХІХ століття, коли Ізяслав перебував у складі Російської імперії, палац було перетворено на військову казарму.

Під час Першої світової війни палацовий комплекс не постраждав, чого не скажеш про Другу світову. У 1944 року внаслідок артилерійського обстрілу радянськими військами палац було суттєво пошкоджено. По закінченні війни палаци Заславських і Сангушків використовувались в якості гуртожитку і складів радянської армії. У 1980-их роках військові покинули приміщення палаців. З того часу будівлі покинуті напризволяще.

На жаль, сьогодні палацовий комплекс перебуває в дуже поганому стані і з кожним днем продовжує руйнуватись.

Вид на Старозаславський замок, церкву Святої Трійці і кафедральний костел Івана Хрестителя від палацу Сангушків:

Останній погляд на монастир лазаритів і час покидати Ізяслав.

Автор тексту та фото Роман Бречко                            [info]rbrechko
50.118289, 26.820374 Дивитись на мапі Google Maps