В цій частині розповім про найстаріший костел Кам’янця, що належав ордену домініканців, а також про пам’ятки вулиці Домініканської у Старому місті. На жаль, дзвіниця другого за цікавістю храм Кам’янця (після катедри з мінаретом) стоїть в риштуваннях після пожежі 1994 року вже два десятиліття і змін не видно. Попри це, храм виглядає дуже привабливо і ззовні, і зсередини. Крім костела св. Миколая, до комплексу монастиря входять келії, трапезна, будинок Потоцького та кам’яна огорожа з брамою. Сам монастир знаходиться на короткій вулиці Домініканській, що відходить від південно-східного кута площі Польський Ринок.
Домініканці були першим орденом, який прибув на Поділля. У 1370 році вони заснували монастир з дерев’яним костелом св. Миколая, про який вже у 1378 році згадує папа Григорій ХІ. Костел повністю згорів у 1420 році, але незабаром був відбудований вже з каменю. Тоді ж і з’явилася одноповерхова будівля келій монастиря. Розквіт монастиря почався на межі XVI – XVII століть з перебудови зовнішнього вигляду костелу – до середньої нави були добудовані три каплиці.
В період панування в Кам’янці турків (1672–1699 рр.) всі костели міста були перебудовані на мечеті. Колишній костел св. Миколая став другою за значенням мечеттю міста після катедри. Вона була присвячена улюбленій дружині султана Мехмеда ІV. На території було встановлено фонтан та пам’ятник померлій дочці бейлербея Кам’янця. З тих часів в інтер’єрі костелу у залишився міхраб – різьблена проповідницька кафедра, зроблена з двох мармурових блоків.
Відновлення костелу після турків почалося у 1737 році під керівництвом коменданта Кам’янецької фортеці, військового інженера і архітектора Яна де Вітте і було завершено у 1755 році. Перебудова відбувалася на кошти теребовлянського старости Міхала Францішека Потоцького. Було надбудовано другий поверх над розрізненими келіями монастиря, поєднано їх з костелом, внаслідок чого утворився внутрішній дворик, притаманний бароковим монастирським ансамблям Західної Європи і Речі Посполитій. Дзвіниця була перебудована в стилі бароко, після чого стала однією з висотних домінант історичної частини міста.
Будівля костелу св. Миколая належить до типу базиліки. Центральна нава тає таку ж довжину, як і пресвітерій. Центральна нава поєднана з бічними навами високими арками. Силует храму збагачують заокруглені куполи південної та північної каплиць доби відродження. Оздоблення інтер’єру належать до XVIII століття: картуші, пілястри з каннелюрами, ліплення доби рококо та еклектики.
Барокова дзвіниця має три яруси. Вона набула свого вигляду у XVIII столітті внаслідок реконструкції під керівництвом Яна де Вітте. Нижній ярус оздоблено пілястрами доричного ордеру і розірваним фронтоном, середній — іонічним ордером, верхній — композитним ордером. Дзвіницю вінчає дах-шатро з балюстрадою і шпилем.
До наших днів збережені антаблемент з карнизом і трикутний фронтон, балюстрада з вазонами. Фасад другого ярусу зберіг скульптури.
Над головним входом – родовий герб Потоцьких “Пілява“, як нагадування про вклад Міхала Францішека Потоцького у відбудову монастиря.
Під ним – герб домініканців у вигляді пса зі смолоскипом. Домініканці називали себе “пси Господні”:
Двері костелу:
Келії з колишньою трапезною прибудовані до південного фасаду костелу. Вони стали П-подібними і двоповерховими після перебудови під керівництвом Яна де Вітте.
Вхід з західного фасаду до галерей першого поверху виділено пілястрами і трикутним фронтоном. В тимпані фронтону — залишки герба. За історичними описами фронтон колись мав ще й оздоби скульптурами, які зараз відсутні, що збідніло архітектуру ансамблю.
Мурована огорожа з брамою побудовані в першій половині XVIII ст. за проектом Яна де Вітте. Вона оточує монастир з півночі і сходу. Кам’яна брама знаходиться в північній частині огорожі.
Після скасування монастиря після польського повстання 1930 – 1831 років костел став парафіяльним. У 1842 – 1864 роках в колишньому кляшторі містилася семінарія, потім казенна палата, інституція „публічної опіки”, згодом художня школа та музей історико-археологічного товариства, перед І світовою війною – російська публічна бібліотека та притулок. Нині колишній домініканський костел належить ордену святого Павла Пустельника (отцям паулінам).
На протилежному боці костелу — кам’яний будинок Потоцького. У кам’яниці, збудованій у 1755 році, жив Міхал Франтішек Потоцький – основний фундатор кам’янецького домініканського монастиря всередині XVIII століття.
На протилежному боці стоїть двоповерховий будинок в стилі ренесансу. Він залишився єдиним від садиби кам’янецьких старост, яка колись тягнулась уздовж вулиці Домініканської. Збудований на початку XVIII століття на місці зруйнованого будинку XVI століття. У 1824-1830 роках тут проживав Адольф Янушкевич – польський поет, революціонер, учасник польського повстання 1830-1831 років. Янушкевич відомий, як друг Адама Міцкевича. Він послужив прототипом Адольфа з ІІІ частини “Дзядів” Міцкевича. Історія будинку також пов’язана з життям поета, художника і музиканта Олександра Віхерського, що жив тут у першій половині XIX ст.
Автор – Андрій Бондаренко
