Сатанівський цвинтар, лялька “вуду” та привіт із Китаю (прикладне магієзнавство)

З точки зору адептів магії цвинтарі та місця поховань, як терени де поєднуються світи живих і мертвих, завше займали чільне місце.

Колишнє містечко Сатанів, що на Хмельниччині уславлене старим єврейським некрополем, який є одним із найбільш художньо та історично вартісних у Європі. Найдавніші поховання тут датуються ще другою половиною ХVІ століття! Найбільш цікавими є надгробки ХVІІІ та початку ХІХ століть. Майже кожен такий пам’ятник – експонат для художнього музею. Недарма цей цвинтар ще називають «Єврейським Личаковом».

Автор досить часто його відвідує з туристами. При чому не лише з України, але й Польщі, США, Британії, Ізраїлю тощо… Крім чисельних туристів на цвинтар постійно приїздять євреї-паломники – тут поховано чимало знаних рабинів та мудреців які, як вважають хасиди, підсилюють їх молитви. Одна із найбільш шанованих могил – поховання знаного рабина XVIII століття Йосефа бен Авраама Блоха, автора книги «Гінзе Джозеф» — збірки проповідей у ​​формі повчальних притч з елементами містики. Книга була видана у Львові в 1792 році, вже після смерті її автора.

Як виявилося, на могилі Йосифа бен Авраама Блоха не тільки моляться прочани, а й… чаклують місцеві жіночки!

Сталося це десь років зо чотири тому…

Приворот з тисячолітніми коренями

Сам магічний ритуал, звісно що, ​​не став надбанням громадськості, – хто ж таке робить при свідках? Але він залишив по собі досить красномовні сліди у вигляді причепленої до огорожі могили скрученої із трави ляльки-мотанки.

Подібні трав’яні мотанки у молодших класах автор робив на уроках ручної праці. Правда, цвинтарна фігурка була виготовлена аби як. Головне аби чоловічка нагадувала. Спостерігалася ще одна важлива обставина. Якщо у дитячих трав’яних ляльок ручки і ніжки весело стирчали в різні боки, то у цієї вони були зв’язані як у бранця…

Феномен зацікавив настільки, що світлина магічного атрибуту одразу ж була розіслана цілій низці культурологів, істориків та фольклористів. У підсумку сплили досить цікаві обставини.

Як з’ясувалося, – цвинтарна лялька найймовірніше є свідоцтвом обряду любовної магії «на приворот», а корені цього обряду вимірюються тисячоліттями!

Останньому дивуватися не варто – «народна магія» досить консервативна.

Зокрема, у Луврі можна побачити майже ідентичний магічний атрибут III-IV століття нової ери, що походить аж із Єгипту. Посудину із «магічним набором» виявили археологи у похованні невідомого юнака. Як вважають історики, вона була таємно підкинута кимось із сторонніх і не належала до речей, які тоді традиційно клали у могили. Єгипетський комплект складався з глиняної фігурки жінки з устромленими в неї бронзовими голками.

Як і у сатанівської ляльки, у фігурки з Єгипту теж зв’язані руки та ноги. В обидвох випадках це зроблено аби позбавити людину, яку втілює лялька, можливості протистояти магічному впливу (джерело світлини: “Вікіпедія”).

До єгипетської фігурки додавалася свинцева пластинка з подряпаними магічними формулами. Коли її розшифрували виявилося, що це текст привороту дівчини. Голки ж були встромлені в голову, серце, піхву, а також у долоні та ступні — щоб вона ні ходити, ні робити нічого не могла, інакше як думаючи про молодого чоловіка, який затіяв магічний ритуал.

У Сатанові ми бачимо практично ідентичний обряд. Щоправда, як провідник, тут виступає шановний рабин, а не простий небіжчик. Крім того, фігурка не глиняна, а змотана з трави (швидше за все, цвинтарної). Щоправда, голки тут відсутні, але магічні формули, найімовірніше, теж присутні. При збільшенні знімка добре видно, що з руки ляльки виглядає шматочок тонкої полімерної плівки.

Можливо, папірець із магічними написами «чаклун» помістив усередину ляльки. Так само як і «біологічний матеріал» – волосся жертви магії чи обрізки нігтів.

Якщо в пізньоантичному Єгипті магічний приворот справа рук юнака, то тут, з великою ймовірністю, до магії вдалася жінка чи дівчина — сьогодні саме прекрасна стать найчастіше захоплюється різними приворотами та іншими «магічними» дурницями.

Не варто також забувати, що до іудаїзму цей ритуал не має жодного відношення. Це класична стародавня народно-побутова магія, що знаходиться поза релігійними доктринами і етносами.

Фахівець із єврейського фольклору нині покійний Анатолій Кержнер, свого часу припустив, що трав’яну магічну ляльку виготовили не євреї- паломники, а хтось із місцевих мешканців. На його думку досі дуже поширене уявлення, що молитва «чужого» має особливу силу. Звідси й візити християн до цадиків у часи Речі Посполитої, коли до них зверталися навіть магнати та титулована шляхта.

У даному випадку йдеться про видатного представника «чужих», на могилі якого, на думку організатора, магічний ритуал має спрацювати ефективніше.

Зі свого боку зазначимо, що й євреї в рамках магічних ритуалів теж використовували «чужих», про що буде далі.

Ще з одним цікавим випадком довелося познайомитися десь за рік. Хоча це не зовсім класична магія, але випадок яскравий.

Молитва «Отче наш» і цадик

Серед шанованих могил сатанівського некрополя маємо також поховання учня фундатора хасидизму Баал-шем-Това (Бешта), автора кабалістичної книги «Тиферет Ісраель» («Пишнота/слава [народу] Ізраїлю») знаменитого цадика Ісраеля Харіфа (1695-1781). До цього поховання приїздить чимало євреїв- паломників чи не з усього світу. Про відвідини яскраво засвідчують невеличкі камінчики, які у євреїв прийнято класти замість квітів.

Під камінчиками зазвичай цидулки з написами на івриті, у яких паломники просять рабина допомогти з вирішенням певних проблем чи просто гараздів собі та рідним.

Одного разу під камінчиком виявився не лише традиційний лист, але й невеличка картка (розміром із банківську) з християнською молитвою «Отче наш».

Лише жорстке табу на прочитання чужих листів, хай навіть до небіжчика, завадило подивитися, що просив у цадика автор цього оригінального послання.

Останній випадок, коли на цвинтарі в Сатанові віднайшлися сліди якогось магічного ритуалу, трапився зовсім нещодавно – наприкінці жовтня цього року.

Магія трьох зайців

На згаданому некрополі є кілька унікальних надгробків (всі датуються самим початком ХІХ століття), де головним елементом оздоблення маємо зображення медальйону, у якому бачимо трьох зайців, які невпинно мчать по колу. Кожний заєць має два довгих вуха. Але, придивившись бачимо – всі вони одночасно безвухі! Адже вуха кожної з тваринок належать сусідам. Це зображення здавна вважається магічним. Зображення-головоломку ще у VI столітті, придумали буддистські ченці в печерному монастирі Цяньфодун, що посеред пустелі Гобі (Китай).

У буддистській традиції ці зайці символізують безсмертя, нескінченність і плин часу, а також традиційну в цій релігії реінкарнацію душі.

Крім того, утворений вухами трикутник вказує на триєдність Неба, Землі і Людини. Вважається, що амулети із зображенням такого медальйону приносять власнику безліч гараздів та довголіття.

У ХІІІ столітті китайські зайці потрапляють до Європи де стародавній буддистський символ отримує нове життя і стає втіленням Святої Трійці. Адже кожен зайчик – сам по собі, але одночасно – вони одне ціле.

Зображення «зліплених» спільними вухами зайців стає популярною прикрасою християнських храмів. Таких храмових зайців бачимо в Англії, Італії, Німеччини, Франції… Зайці навіть потрапляють на герб міста Хаслох (Hasloch), що у Баварії.

Від XVI століття три буддистські зайці стають ще й популярним єврейським символом. Таке зображення бачимо в оздоблені синаног, манускриптів і, дуже зрідка, – надгробків. Число три у всьому світі і в усіх народів мало і має магічне та сакральне значення. В заячому медальйоні бачимо одразу три трійки – три тварини, три вуха, три кута в утвореному вухами трикутника.

Три зайці в медальйоні прикрашають зокрема і надгробок на могилі Якова, сина Арі Лейба Блоха. 1803 р. Це один із найбільш декорованих пам’ятників сатанівського цвинтаря. Крім зайців на цій надмогильній стелі маємо грифонів, лелек із зміями у дзьобах, білочку з горішком, оленя та пишний рослинний декор.

Цей ж надгробок і один із найбільших за розмірами.

Того дня автор цих рядків проводив екскурсію Сатановом для своїх друзів істориків, які приїхали з Києва (хто би сумнівався, що то були представники ГО «Україна Інкогніта»).

Біля нагробку із зайцями лежала якась монета. Коли ж її підняли – виявилося, що це магічний амулет на якому викарбувані точнісінько такі самі зайці!

Для України – річ унікальна. Та й у Західній Європі – нечаста. Чому і як амулет опинився на цвинтарі сказати складно. Але тут варто звернутися до символіки зображення.

Традиційно заєць або кролик символізує жіночність і родючість. Потрійний заєць, зазвичай пов’язаний із жіночим началом. Не виключено, що якась жіночка, яка захоплюється езотерикою та містикою, а таких нині вистачає, тут провела якийсь обряд на народження дитини. Не виключено, що амулет був залишений на певний час, аби його «зарядити».

Холера та золотий червінець

Інша «магічна» історія пов’язана із холерою.

Для Сатанова найстрашнішою стала пошесть 1830 – 1831 років, яка забрала життя майже чотирьох сотень його мешканців.

На той час холера вважалася містичною Карою Божою з якою боролися не стільки кип’ятінням води та дотриманням гігієни (до речі, мийте руки перед їдою!), скільки молитвами та магією.

Про один такий антихолерний магічний обряд і піде мова.

Одразу зауважимо, що ця бувальщина, швидше за все, тогочасний анекдот – майже аналогічні байки ще й досі розповідають у багатьох колишніх єврейських містечках Правобережної України.

Отож, коли епідемія холери сягнула піку, очільники єврейської громади вирішили провести захисний магічний ритуал. У якості цвинтарного сторожа спеціально найняли якогось прийшлого москаля, який прижився під боком місцевої удовички.

Інородець, іновірець та ще й зайда (тобто абсолютний чужинець) мав виступити у якості обрядового привратника Світу Мертвих.

За наперед узгодженим сценарієм дядько мусив стати на заваді перед черговою похоронною процесію і не пускати її на цвинтар. Під час «сварки» з гробарями москаль-сторож мав якомога частіше повторювати ключові фрази: «годі помирати!», «досить смертей», «немає місця для холери» тощо.

Така собі класична магія слова відома ще від доісторичних часів.

У підсумку сторож мав «змилосердитися» і у обмін на срібного карбованця пропустити процесію, сказавши наостанок: «Оце останнього ховаєте. Все! Більше смертей від холери не буде, бо місця на цвинтарі не залишилося!».

Розповідають, що той обрядовий сторож все так і зробив, ба, навіть ліпше! За що організатори обряду, замість обіцяного карбованця тицьнули йому золотого червінця. «Москаль-чарівник», від такого атракціону небаченої щедрості спочатку очманів, а потім, мовляв, вигукнув: «Нічого собі! Та я за такі гроші весь Сатанів тут покладу!» Одним словом, – все зіпсував і уся магія пішла котові під хвіст.

Nota bene Акцентуємо, що дана розповідь аж ніяк не є рекламою ані магії, ані езотерики. Це лише викладення цікавих і, як на автора, кумедних фактів. Такий собі зріз народних звичаїв, вірувань та забобонів. Це також яскрава ілюстрація, як глибоко архаїчний магічний світогляд укорінився навіть у нашому ніби вже модерному суспільстві.

Дмитро Полюхович

Вперше публікація вийшла польською у виданні “Kurier Galicyjski”