Найпівденніший на теренах Волині замок знаходиться в Старокостянтинові. Декілька кілометрів на південь – це вже Поділля. Але рельєфна відмінність між двома регіонами чітко відчувається по дорозі з Хмельницького: чим ближче до Старокостянтинова, ти ландшафт стає більш рівнинним. В Старокостянтинів простіше добиратися автобусом з Хмельницького, бо поїзди ходять за досить незручним графіком і вокзал далеко від центру міста. В Старокостянтинові крім замку представляє інтерес оборонна вежа домініканського монастиря, костел капуцинів і набережна з фігурами залізних монстрів. А так центр міста – цілком совковий, не рахуючи буквально парочки дореволюційних будівель.
Довгий час вважалося, що місто заснував князь Василь-Костянтин Острозький у 1561 році. Однак нещодавні дослідження виявили, що Старокостянтинів є літописним містом Кобудем, історія якого налічує 800 років. Місто належало до земель Болохівських князів, знаходилось на Чорному шляху. Сам же Старокостянтинів заснований в 1525 році як поселення Колищенці (Колищенец), яке вперше згадано в указі польського короля кременецькому старості від 5 березня 1505 року, щоб той «допустив Івана Лабунського у володіння селами Грибенинка, Сахнівці (зараз села в Старокостянтинівському районі) і Колищенці».
5 січня 1561 року нащадки Лабунського продали Колищенці князю Костянтину-Василю Острозькому. За три місяці Острозький отримав від польського короля привілеї на право заснування міста, ярмарки та магдебурзьке право для міста. У місті оселилися перші євреї. Спочатку називався містом Констянтинів, після заснування міста Новокостянтинова (нині село Летичівського району Хмельницької області) в 1632 році був перейменований в Старокостянтинів.
Гравюра Старокостянтинова, що знаходиться в музеї в замку:
У 1571 році були побудовані замок та укріплення навколо міста: насипаний земляний вал, укріплений колодами, були побудовані кам’яні башти. Виходом із міста були троє воріт: Старицькі на річці Ікопоть в бік Острополя, Меджибожські на річці Случ в бік Меджибожа, Львівські — в західному напрямку. Перед валом був виритий рів, який поєднував між собою річки. На вершині трикутника, на місці злиття річок, був побудований кам’яний замок, який служив укріпленням у випадку взяття ворогом першого ряду укріплень.
У західній частині замку замість стіни були господарські будівлі та церква, а також башта. У центрі замку була побудована дерев’яна сторожова вежа, з висоти якої продивлялася відстань до 30 км від міста для виявлення ворогів що наближаються. Про серйозності укріплень міста говорить те, що, починаючи з 1575 року, кримським татарам жодного разу не вдалося взяти його приступом, навіть у 1618 році, коли на Поділлі вторгалася тридцятитисячна татарська орда. У 1636 році в замку було сім великих гармат, двадцять чотири склади продуктів харчування, 320 рушниць, дві бочки куль, кам’яний бастіон для зберігання пороху.
Замок збудовано на мисоподібній ділянці при злитті річок Случі і Ікопоті, що по формі подібна до видовженого трикутника, дві сторони якого омивалися водою, а третя межувала з містом. Від міста замок мав посилений оборонний кордон, що складався з рову з водою, земляного валу з кам’яним муром товщиною 1,5 метра і висотою 5,8 м. Нині, мур, що оточував замок по всьому периметру частково зберігся лише з західної сторони. За описами, замок мав п’ять веж. До наших днів частково вціліли лише дві.
На думку окремих дослідників дещо курйозним виглядає Старокостянтинівський замок з погляду розпланувальної композиції. Площа замку є чи не найбільшою серед волинських замків, проте вона ніколи так і не була забудована. Головні замкові споруди — князівська резиденція (палац), домова церква і оборонна вежа, притулені одна до одної так ніби під час їхнього зведення забракло простору.
Для в’їзду і оборони зі сторони міста була влаштована в’їзна брама, яка була включена в оборонне кільце замку. Брама була обладнана підйомним мостом. Вимурувана з каменю, другий ярус — цегляний, в проекції квадрата. Залишився лише перший ярус, в якому влаштовано наскрізний арочний проїзд. Частково зберігся декор західного фасаду. Накрита шатровим дахом.
В останні роки здійснено не дуже вдалу реставрацію брами:
Князівський палац, що являє собою видовжену в проекції двоповерхову будівлю розташовану майже впритул до південної берегової лінії, значно постраждав також і внаслідок нефахово проведених реставраційних робіт 1990-х років. Стіни, викладені з пізньосередньовічної цегли, виявилися неготовими до навантаження залізобетонного перекриття.
Домова церква Пресвятої Трійці знаходиться в більш-менш пристойному стані і була відновлена завдяки отцю-настоятилю Степанові Капустинському і парафіянам УПЦ КП. Це невелика за розмірами храмова споруда з апсидою і сиґнатуркою. Споруду перекрито циліндричним і хрещатим склепіннями. Простір нави поділено простінками, що спираються на чотири стовпи, з характерними стрілчастими арочними прорізами. Храм оздоблено розписами виконаними в різні часи. Зосібна в 1987 році на південній стіні церкви виявлено, як гадають, парні портрети князів Василя Костянтина і його сина Олександра. Мистецтвознавці вважають, що на розписах відворено реальну подію, яка мала місце 1603 року – передчасну смерть Олександра Острозького, що само собою вже унікально для історії українського мистецтва XVII століття.
Масивна оборонна прибудова з південного боку храму, що нині використовується як ризниця, в минулому мабуть була однією з п’яти відомих замкових веж.
Архітектурним акцентом південно-західного рогу замку є двоярусна оборонна вежа з стрільницями для фронтального та флангового обстрілу. Прикрашена двоярусним аттиком, поширеним на ту частину резиденції, що прилягає безпосередньо до вежі. Перекриття першого ярусу склепінчате — півсферичне, другого ярусу — по балках.
Залишки замкових стін:
З 2010 року Старокостянтинів включено до списку «Міст пріоритетного втручання» в рамцях пілотного проекту Ради Європи «Реабілітація культурної спадщини історичних міст». Передбачається створення Державного історико-культурного заповідника «Старий Костянтинів», реставрація пам’яток. Власне, замковий комплекс сьогодні перебуває в досить занедбаному стані. Проте з приміщеннях палацу зараз створюється музей.
Замкові приміщення,які ще чекають на реставрацію:
В декількох сотнях метрах на південь від замку знаходиться ще один елемент украплень міста – оборонна вежа монастиря домініканців:
Костел Матері Божої Громничої та домініканський монастир збудовано майже одночасно з замком. Якщо замок був форпостом православ’я, то монастир – католицизму.
Історія постання цієї самобутньої пам’ятки сакрально-оборонної архітектури не досить вивчена. З певністю можна говорити лише про будівництво вежі-донжона біля південного оборонного кордону міста в часі здійснення грандіозного проекту побудови цілого Костянтинова між 1561–1580 роками з ініціативи князя Василя Костянтина Острозького. Донжон висотою близько 70 метрів повинен був надійно забезпечити огляд і простріл значного терену. Вежа складається з шести ярусів, сполучення між якими було через гвинтові сходи, влаштовані в півциліндричній башточці в північно-східному куті. Мурована з каменю і цегли.
Товщина стін першого ярусу — 2,8 м. Освітлення — через вікна. На першому, третьому і п’ятому ярусах — прямокутної форми, на другому, четвертому й шостому — стрілчатими. Вежа пристосована для ведення вогню з різних видів зброї. Має бійниці з внутрішніми камерами та ключоподібнимим отворами, прорізані в кам’яних блоках. Верхній ярус завершує витончена аркатура. Була накрита шатровим дахом.
Монастир був осередком чернечого життя римо-католицького ордену отців домініканців протягом 1613–1832 років. Після розформування монастиря і перебудови храму на російську церкву наприкінці XIX століття, відомий також як собор Воздвиження Чесного Хреста. Зазнав нищівних руйнувань в часі Першої світової війни й протягом XX століття не відновлювався. З 2003 року в користуванні монастиря Воздвиження Чесного Хреста Хмельницької єпархії Української православної церкви Московського патріархату.
Руїни костелу:
Між замком і оборонною баштою знаходиться ще одна цікава старовинна будівля – заїзд:
На західній околиці старого міста стоїть костел Святого Івана Хрестителя з монастирем ордену отців капуцинів — архітектурний ансамбль доби пізнього бароко, зведений за проектом архітектора Паоло Фонтана. Костел і монастир збудовані 1750 року князем Янушем Санґушком.
Чи не єдина стара будівля в центрі міста:
В цій будівлі розташовано краєзнавчий музей.
Досить цікава є набережна в Старокостянтинові, яку “прикрашають” залізні фігури монстрів:
На протилежному березі Случі красується неоготичний млин, збудований у 1905 році:
Церква Різдва Богородиці (1860 р.):
Старокостянтинівські монстри:
Автор – Андрій Бондаренко